водних видів транспорту (річковий, морський, поромний, сплавний);

повітряних видів транспорту.

Фіксовані ціни встановлюються шляхом визначення їхньої абсолютної величини. На прикладі вугільної промисловості, науковцями проведено аналіз застосування фіксованих цін на продукцію підприємств цієї галузі [16], який показав, що здійснювана сьогодні Міністерством палива й енергетики України цінова політика має вузьковідомчий характер, у силу чого не завжди є ефективною. Дотації, покликані компенсувати непокриті ціною витрати виробника, свого призначення не виконують. Причиною цього є своєрідна оцінка їх правової природи податковим законодавством, що кваліфікує дотації як дохід. У результаті сума дотацій обкладається податком на прибуток і ПДВ. У зв'язку з цим деякі автори пропонують внести зміни в ст.4.1.6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» [4], що відносить на валовий дохід суми безповоротної фінансової допомоги, доповнивши її словами «крім сум державних дотацій на покриття збитків від реалізації товарів (робіт, послуг) за державними фіксованими цінами».

В Україні регульовані ціни встановлюються за допомогою передбачених у Законі України "Про ціни і ціноутворення" [3] способів: встановлення граничних рівнів цін, граничних коефіцієнтів відхилення від фіксованої ціни, граничного рівня рентабельності і торгівельних надбавок.

Встановлення вільних цін також припускає певний ступінь державного впливу. Держава впливає на рівень вільної ціни шляхом встановлення цін на продукцію базових галузей (нафта, залізничні перевезення), визначення єдиного порядку формування собівартості, надання податкових пільг. Вільні ціни встановлюються з урахуванням особливостей, передбачених законодавством для ціни кожного виду - договірної, аукціонної, біржової і тендерної.

Порівняльний аналіз порядку визначення тендерних цін свідчить про наявність певних розбіжностей між законодавством України і законодавством інших країн. Мова йде про передбачені ст. 6 Закону України «Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти» [5] умови застосування преференцій до тендерної ціни національного виробника - учасника тендера на одержання державного замовлення в залежності від очікуваної суми державного замовлення. Ця норма не узгоджується з вимогами ЄС про недискримінацію суб'єктів господарювання і стримує розвиток конкуренції в Україні. Підтримка національного виробника в країнах ЄС при розміщенні державного замовлення ґрунтується на застосуванні умов щодо співвідношення іноземної і вітчизняної сировини й обсягу виконуваних робіт (наприклад, у Польщі встановлена квота на рівні не менш 50%) [17]. Застосування досвіду правового регулювання відносин, які виникають при розміщенні державних замовлень, у країнах ЄС може мати позитивні наслідки для України. З метою вдосконалення законодавства України було б доцільно внести зміни в Закон України «Про закупівлю товарів, робіт, послуг за державні кошти» [5], виключивши з нього ч. 1 ст. 6, яка передбачає застосування преференцій у розмірі 10% до ціни вітчизняного виробника в залежності від суми закупівлі. Такі зміни дозволять забезпечити рівність усіх учасників тендера і підтримати національного виробника за рахунок встановлення квот обов'язкового мінімального використання національної сировини і встановлення мінімального обсягу робіт, які мають бути здійснені національними учасниками.

2.2. Визначення цін за угодами (договорами) суб’єктів господарювання

Правове регулювання має місце при будь-якому способі ціноутворення. Різні лише засоби і ступінь регулюючого впливу.

При встановленні цін за угодами (договорами) самими суб'єктами господарювання держава, не регулюючи безпосередньо величину ціни або рівень рентабельності, впливає на ціноутворення шляхом встановлення цін на енергоносії, решту послуг (комунального характеру, послуг перевезення вантажів тощо), що в кінцевому рахунку виступає як право регулювання в певних межах цін на промислову продукцію.

Деякі дослідники відзначають виняткову важливість визначення на правовому рівні загальних правил формування собівартості для, багатьох аспектів господарської діяльності. Собівартість є величиною, що закладається в основу ціни; планування діяльності підприємства передбачає використання собівартості як одного з ключових показників; собівартість - відправна точка для визначення розміру прибутку, в тому числі й оподатковуваного. Оцінка кінцевих результатів діяльності підприємства також безпосередньо пов'язана із собівартістю.

Правове регулювання порядку формування собівартості в ході адаптації національного законодавства до законодавства ЄС зазнало істотних змін. Однак впровадженню Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку в правове поле України не передував системний аналіз діючого законодавства [10], що стало причиною окремих неузгодженостей. Мова йде про різну кваліфікацію витрат, які відносяться на собівартість, у бухгалтерському і податковому обліках. Зокрема, податковим обліком не розцінюються як валові витрати витрати на реконструкцію, модернізацію, ремонт і інші поліпшення основних фондів, придбання нематеріальних активів, що підлягають амортизації, якщо сума цих поліпшень перевищує 10% сукупної балансової вартості основних фондів на початок звітного року; сум збитків, понесених підприємством від продажу товару за цінами нижче звичайних. Бухгалтерським обліком ці витрати, навпаки, розцінюються як витрати поточного періоду і підлягають віднесенню на собівартість. У результаті собівартість податкова виявляється вище собівартості бухгалтерської, що негативно позначається на розмірі прибутку підприємств. Таким чином, мета проведеного реформування бухгалтерського законодавства не завжди може бути досягнута через неузгодженість правил двох обліків. Таке становище не дає підприємству стимулу для зниження витрат, особливо тієї їхньої частини, що відноситься на собівартість.

Серед недоліків порядку формування собівартості відзначається віднесення на собівартість втрат від браку в числі інших прямих витрат у силу явних протиріч загальним принципам належного виконання договірних зобов'язань. Виробник недоброякісної продукції є порушником договірної дисципліни. Відповідальність, що може наступити за неналежне виконання умов договору передбачає зазнавання ним негативних наслідків економічного характеру, що виражаються у фінансових втратах від браку. Включення ж втрат від браку в собівартість дозволяє перекладати відповідальність на споживачів [27].

2.3. Визначення порядку ціноутворення та встановлення цін

Ціна є економічною категорією, від якої залежить діяльність підприємства та ефективність. Процес встановлення й розробки ціни називається