Ринкове ціноутворення базується на загальних об’єктивних і суб’єктивних законах, що діють у суспільстві. Основними з них є закони вартості, попиту, пропозиції, товарно-грошового обігу, корисності благ. Саме вони визначають особливості ціноутворення й подальшу політику його на підприємстві [26].

Командно-адміністративне ціноутворення базується переважно на принципі витратного механізму формування ціни і здійснюється державними органами. В основу цього принципу ціноутворення покладено витрати підприємства, пов’язані з виробництвом товару, наданням послуг і встановленням нормативного прибутку, отримання та розподіл якого здебільшого контролюється державою.

На сучасному етапі використання прямих засобів регулювання цін характерно практично для всіх країн. У США, Франції державні ціни встановлюються на газ, електроенергію. У Швеції на цю продукцію ріксдагом визначається максимальний рівень цін [21].

Зараз в Україні розподілені повноваження в області ціноутворення. Державні фіксовані ціни встановлюються Верховною Радою України. Перелік видів продукції, на яку поширюється чинність закону, визначає Кабінет Міністрів України. Право встановлення комунальних цін на продукцію комунальних підприємств належить органам місцевого самоврядування. Встановлення регульованих цін може здійснюватись міністерствами.

Найважливішим елементом методології ціноутворення є принципи ціноутворення (додаток 3).

У загальному вигляді це постійно діючі положення, що характерні для системи цін і є основою їх створення. Вирізняють такі основні принципи ціноутворення [22]:

1. науковість - суть принципу полягає в тому, що при визначенні ціни на виріб бо послугу потрібно використовувати діючі в суспільстві закони розвитку економіки та особливості їх дії залежно від часу, а також зовнішніх і внутрішніх чинників. Встановленню ціни має передувати глибокий науковий аналіз кон’юнктури ринку та всіх його чинників, чинного законодавства, технології виробництва товару та можливостей її зміни, прогноз зміни рівня цін на сировину, матеріали, напівфабрикати та комплектуючі. Застосування цього принципу передбачає наявність достатньої інформаційної бази, передусім стосовно економічної ситуації, а також зовнішнього та внутрішнього середовища.

2. цільова спрямованість - реалізація цього принципу передбачає визначення економічних і соціальних проблем, які необхідно розв’язати. Держава загалом окреслює напрями розвитку й встановлює ціну, яка б стимулювала розвиток підприємств або галузей, що виробляють певний товар. Передусім це стосується виробництва нової продукції з використанням новітніх технологій, що вкрай потрібні державі на певному етапі. Однак потрібно враховувати, що цільова спрямованість цін змінюється на кожному етапі розвитку економіки.

3. безперервність - передбачається, що ціна на виріб має визначатися протягом усього періоду його виробництва. Це означає, що на кожному етапі руху товару встановлюється певна ціна. З переходом до подальшого етапу постійно вносяться зміни й доповнення з урахуванням особливостей виробництва товару, і в кінцевій ціні не має бути враховано. Крім того, цей принцип передбачає можливість виробництва нових виробів, зняття застарілих, удосконалення технологій.

4. єдність процесу ціноутворення - цей принцип передбачає контроль за ціноутворенням з боку державних органів. В умовах ринкової економіки цей контроль здійснюється насамперед щодо товарів і послуг, які мають соціально-економічне значення для населення й регулюються державою (наприклад, ціни на газ, нафту, окремі види сировини, електроенергію, комунальні послуги тощо) [26].

Ринкове ціноутворення як формування цін на ринку під впливом попиту і пропозицій функціонує в сучасних умовах не в чистому вигляді, а в поєднанні з державним регулюванням цін. Це регулювання являє собою діяльність держави, спрямовану на встановлення і збереження такого рівня цін, який би забезпечував рентабельну діяльність суб’єктів господарювання, паритет цін різних галузей народного господарства, реальність заробітної плати, стійкість валюти й інші економічні параметри в державі. Державне регулювання цін – це не разовий акт встановлення рівня цін, їх динаміки і співвідношення, а комплекс заходів щодо активізації всіх ціноутворюючих факторів.

2.4. Особливості порядку тарифоутворення

Істотну питому вагу в ціні на промислову продукцію має вартість комунальних послуг і послуг перевезення. Діючий на сьогоднішній момент порядок формування тарифу на послуги комунального характеру засновано на використанні витратного підходу, однак у величину тарифу, крім прямих витрат, включаються і витрати виробництва (обсяг технологічних витоків і втрат), норматив яких затверджується органами місцевого самоврядування. У результаті собівартість послуги відображає не тільки фактичні, але й потенційні витрати підприємства, яке надає комунальні послуги [15].

Величина тарифу варіюється і в залежності від того, хто є споживачем послуги. В Україні діє дволанкова система тарифних ставок, у рамках якої на одну послугу, надану різним споживачам, встановлюються різні ставки оплати. У результаті поділу споживачів на класи відбувається субсидіювання всієї галузі, коли промислові споживачі, крім своїх обсягів користування природними ресурсами, сплачують і частину тарифу, яка не оплачена іншими споживачами.

У сфері вантажоперевезень формування тарифу здійснюється відповідно до Типового положення з планування, обліку і калькулювання собівартості послуг на транспорті, затвердженого наказом Міністерства транспорту України [7]. Тарифи на залізничні перевезення формуються згідно зі Статутом залізниць України, що є не зовсім вдалим з огляду на монопольне положення залізниці на ринку вантажних перевезень [14]. Результати досліджень і експертні висновки, проведені Інститутом економіко-правових досліджень НАН України, свідчать про неприпустимість свавільного трактування законодавчого визначення перевезення Статутом залізниць України, у результаті чого відправник вантажу змушений оплачувати не тільки переміщення свого вантажу, але й витрати перевізника на повернення порожніх вагонів. Ретельний аналіз порядку визначення тарифу на перевезення, що міститься в Статуті, дозволив вченим зробити висновок про те, що більша частина його положень враховує інтереси лише однієї сторони - перевізника, що є порушенням конституційних положень про недопущення зловживання монопольним становищем і захист конкуренції (ст.42 Конституції України) [1], визнання