Інші стародавні цивілізації, включаючи греків, римлян, єгиптян, вва-жали оренду привабливим, доступним, а часом і єдино можливим засобом придбання устаткування, землі та худоби.

В середьовіччя орендна діяльність була дещо обмежена. В оренду зда-валися в основному сільськогосподарське знаряддя та коні.

В 1572 році у Великобританії був прийнятий законодавчий акт, який дозволяв використовувати тільки дійсний, а не удаваний лізинг, тобто за-конними визнавалися орендні договори, підписані на розумних засадах.

На початку ХХ сторіччя у Великобританії в зв'язку з розвитком про-мисловості, збільшенням виробництва різних видів устаткування зросла кількість товарів, що здавалися в лізинг. Особливу роль в цьому зіграв роз-виток залізничного транспорту та кам'яновугільної промисловості [27, 32-34].

Власники ком'яновугільних копалень спочатку купували вагони для перевезення вугілля, однак скоро стала очевидною невигідність та немож-ливість такого фінансування. Видобуток вугілля збільшувався, відкривалися нові шахти, потрібна була все більша кількість вагонів. Цілком слушно, що невеликі підприємства вирішили скористатися цією ситуацією для вигідного вкладення капіталу. Вони купували вагони для вугілля і здавали їх в оренду (лізинг) залізничним компаніям. З'явилися компанії, єдиною метою яких був лізинг потягів та залізничних вагонів. При укладанні договорів вони стали включати в нього право на купівлю (опціон), яке надавалося користувачеві після закінчення строку лізингу. Однією з причин появи такої умови було те, що користувачі значно аку-ратніше та дбайливіше поводилися з вагонами, якщо існувала перспектива їх подальшого придбання у власність. Такі угоди отримали назву договорів оренди-продажу. Подальший розвиток лізингу та оренди-продажу призвів до необхідності розмежування договорів лізингу та оренди-продажу.

На початку ХХ сторіччя багато залізничних компаній збагнули, що зростаюча кількість вантажовідправників не бажає здійснювати довгостро-кове управління чи монопольне використання вагонів, що передбачало на-дання устаткування в трастове (на засадах довіри) користування. Замість цього вони вимагали лише короткострокового його використання. Трасти почали пропонувати контракти з більш коротким строком дії. Після закінчення контракту вагони мали повернутися орендодавцю, який зберігав за собою право власності. Такі договори поклали початок опе-ративного лізингу.

Після Другої світової війни став швидко нарощувати масштаби лізинговий бізнес, пов'язаний з транспортними засобами.

Однак справжня революція в орендних відносинах відбулася в Америці на початку 50-х років нашого сторіччя. В оренду стали масово здаватися засоби виробництва: технологічне устаткування, машини та механізми, судна, літаки тощо. Уряд США, оцінивши це явище, оперативно розробив і реалізував державну програму його стимулювання [29, 23-25].

Лізинг в його сучасному розумінні бере свій початок у практиці північноамериканських промислових корпорацій і банків початку XX століття. Вже наприкінці XX століття в США лізингові операції в промисловості, на транспорті та в галузі зв'язку були поставлені на регулярну ділову основу, хоча система лізингового кредитування купівель спочатку застосовувалася лише для незначних за обсягом і характером контрактів. Після компанії «Bell Telefon Company», (в 1877 році вона прийняла рішення не продавати свої телефонні апарати, а здавати їх в оренду. На відміну від звичайного продажу, це дозволяло їй захистити своє монопольне право на використання ноу-хау), яка першою здійснила лізингові операції і за короткий час зуміла створити найбільшу в світі телефонну мережу, лізинг взяли на озброєння як важливий елемент ринкової політики інші фірми, що дало їм змогу вижити під час затяжних економічних криз [7, с.75]. Поступово уряди держав, оцінивши це явище, оперативно розробляють і реалізовують державну програму його стимулювання.

Початок розвитку лізингових операцій на вітчизняному внутрінньому ринку можна визначити серединою 1989 року в зв'язку з переведенням підприємств на орендні форми господарювання. Помітним явищем в становленні початкових правил застосування лізингу стали Основи законодавства Союзу РСР та союзних республік про оренду від 23 листопада 1989 року № 810-1 та лист Держбанку СРСР від 16 лютого 1990 року №270 "Про план рахунків бухгалтерського обліку", в якому був поданий порядок відображення лізингу в бухгалтерському обліку. Розвиток мережі комерційних банків сприяв впровадженню лізингових операцій в банківську практику.

Оцінюючи лізинговий ринок країн СНД, який поки що лише формується, не можна не відмітити його складність, помножену на економічні труднощі, що все більше і більше поглиблюються і здатні привести у відчай навіть найбільших ентузіастів цього молодого у нас виду підприємництва. Проте, очевидно, якщо ми бажаємо встигнути на "потяг світової економіки", необхідна важка та кваліфікована праця [29, ст. 26].

Спеціалісти, що займаються лізинговими операціями, повинні володіти глибокими знаннями в області комерції, організації кредитування, ринку (фондів, лімітів) нового і уживаного устаткування, технології виробництва, бухгалтерського обліку, інспектування юридичної служби, страхування майна.

Більш детально про ситуацію з розвитком лізингової практики в Україні та її перспективи йтиметься нижче.

1.2. Поняття лізингового кредиту та його функції

Серед орендних операцій найбільше поширення в міжнародній торговій практиці одержали лізингові операції. Цікавлять лізингові операції й українських підприємців. Правда, в Україні процес становлення лізингу знаходиться в початковій стадії, але активно розвивається. Тому знання теоретичних основ лізингу в зовнішньоекономічній діяльності, техніки його організації має важливе значення для майбутніх вітчизняних спеціалістів і практиків сфери ЗЕД. Що стосується суті лізингу, треба відзначити, що єдиної думки відносно даного явища поки що нема. Взагалі розглядають лізинг з 2-х точок зору: економічної та правової. З економічного погляду, лізинг є альтернативою традиційному банківському кредитуванню. Звідси, розглядаємо лізинг як передачу майна в тимчасове користування на умовах строковості, повернення, платності та цільового характеру використання.