Правова точка зору виявляє себе саме у законодавчій базі операцій по лізинговому кредиту. В Україні дані відносини регулюються законом „Про фінансовий лізинг” від 11.12.2003 [6, 1], в якому говориться, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк за встановлену плату; законами “Про оподаткування прибутку підприємств” [4], “Про податок на додану вартість” [5], де лізинг в дечому ототожнюється з поняттям оренди, та положенням НБУ “Про кредитування”, відповідно до якого лізинг є формою майнового кредиту.

Лізинг, як і будь-яка категорія в економіці, має свої функції, які випливають із самої суті цього явища, відповідно: фінансову, виробничу та збутову.

Фінансова функція полягає у тому, що виплата проводиться не одразу а поступово, частинами, та наданні основних засобів на умовах довгострокового кредиту.

Виробнича функція полягає в оперативному вирішенні проблеми переоснащення виробництва не через купівлю машин та обладнання, а через їх тимчасове використання на умовах лізингового кредиту. Це ефективний засіб для забезпечення доступу підприємств до нових технологій та техніки.

Збутова функція проявляється у тому, що підприємство взявши обладнання в лізинг може значно збільшити свої виробничі потужності порівняно з іншими, які не користуються цією послугою.

Процес лізингового кредитування полягає у відносинах між суб'єктами та об'єктами, щодо одержання кредиту (Додаток А). Обєкт лізингу - це річ що надається в короткострокове чи довгострокове користування лізингоодержувачу. Суб'єкт лізингу - це юридична чи фізична особа, що є лізингоодержувачем, лізингодавцем, постачальником чи іншою особою в багатосторонньому договорі лізингу.

Об'єктом лізингу:

1. Може бути неспоживна річ, визначена індивідуальними ознаками та віднесена відповідно до законодавства до основних фондів.

2. Не можуть бути предметом лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти, єдині майнові комплекси підприємств та їх відокремлені структурні підрозділи (філії, цехи, дільниці).

3. Може бути передано в лізинг у порядку, встановленому цим Законом майно, що перебуває в державній або комунальній власності та щодо якого відсутня заборона передачі в користування та/або володіння.

Суб'єктами лізингу можуть бути:

1. Лізингодавець - юридична особа, яка передає право володіння та користування предметом лізингу лізингоодержувачу;

2. Лізингоодержувач - фізична або юридична особа, яка отримує право володіння та користування предметом лізингу від лізингодавця;

3. Продавець (постачальник) - фізична або юридична особа, в якої лізингодавець набуває річ, що в наступному буде передана як предмет лізингу лізингоодержувачу;

4. Інші юридичні або фізичні особи, які є сторонами
багатостороннього договору лізингу [6, 1-2].

Перші три суб'єкти лізингового кредитування є прямими учасниками лізингової угоди, а останній суб'єкт є непрямим учасником - посередником - особа, що що репрезентує економічні інтереси як продавців, так і покупців об'єктів лізингу, в ролі посередників можуть виступати: комерційні та інвестиційні банки , що кредитують лізингодавця та виступають гарантами угод, страхові компанії, брокерсько-дилерські фірми, сервісні центри з обслуговування машин та устаткування та інші посередники.

Для більш повного розуміння лізингового кредиту необхідно виокремити такі визначальні його риси [8, c.23] :

§ строк лізингу майна порівняний з періодом амортизації цього майна;

§ тип лізингованого майна визначається лізингоодержувачем;

§ наявність посередника, який бере на себе обов'язки власника майна;

§ визначеність всієї лізингової операції домовленістю з майбутнім лізингоодержувачем про користуванням майном на певних умовах;

§ періодична, але гнучка виплата лізингових платежів;

§ можливість викупу лізингового майна.

Аналіз розглянутих вище ознак дозволяє зробити висновок, що лізинг- це такий вид кредиту, у якому беруть участь багато суб'єктів господарювання (причому вони можуть бути, як резидентами, так і нерезидентами ) з приводу різних об'єктів.

1.3. Види лізингового кредиту та форми лізингових угод

На сьогодні все ще потребують детального висвітлення такі важливі питання як визначення форм і видів лізингу. Вони мають можливе значення для вірного і всебічного розуміння сутності і завдань лізингу.

В Законі України "Про лізинг" зазначаються три форми лізингу: зворотний, пайовий і міжнародний. Проте вважаємо такий підхід до визначення форм лізингу неточним і дещо спірним. Так, визначальними ознаками форми є: спільний об'єкт і форма відображення явища, однакові соціальні функції та своєрідність законів розвитку. Вид же визначається і характеризується як предмети із спільними властивостями [10, с.520].

Виходячи з наведених вище критеріїв, вважаємо, що фактично формами лізингу є зворотний і пайовий, які у свою чергу можуть виступати у певних видах. Тому міжнародний лізинг, на наш погляд, є не формою, а видом лізингу, в основу якого покладена просторова ознака. При цьому поряд з міжнародним лізингом необхідно виділити і внутрішній лізинг. Використання тільки міжнародного лізингу є неповним і недостатнім. Це витікає із методу дихотомії - поділ надвоє, тобто міжнародний і внутрішній.

На нашу думку, доцільно розглянути зазначені форми лізингу для кращого їх розуміння.

Відомо, що зворотний лізинг - така форма лізингу, при якій відбувається придбання лізингодавцем майна у власника і передачу цього майна йому у лізинг. Пайовий лізинг, полягає у здійсненні багатосторонньої лізингової угоди за участю суб'єктів лізингу, одного або кількох залучених кредиторів, що інвестують свої кошти (не більше 80% вартості лізингового майна) [9, ст. 29-30].

В результаті проведеного нами дослідження встановлено, що в науковій і навчальній літературі лізинг класифікується по різних ознаках. Єдиної