Поряд з робочою силою важливими факторами виробництва є засоби виробництва і предмети праці, які також є об’єктами власності. Той, хто є власником засобів виробництва, привласнює і результати виробництва. Власності на засоби виробництва належить вирішальна роль, бо саме вона визначає сутність усієї сукупності відносин власності.

Мірою розвитку суспільства відбуваються зміни і у об’єктах, і у суб’єктах власності. Адже створюються з часом принципово нова техніка і технологія, устаткування. Все це збагачує (кількісно і якісно) обсяги засобів виробництва.

З боку об'єктів власності, крім традиційних (засобів і предметів праці, робочої сили, використовуваних людьми сил природи), до сучасної системи відносин власності належать форми і методи організації праці, наука, інфор-мація. Тому ті підприємства і фірми, держави, які найбіль-шою мірою стали власниками цих об'єктів, збільшили свою економічну могутність, конкурентоспроможність.

Однією з принципово нових важливих рис названих об'єктів привласнення е те, що вони, на відміну від тради-ційних, не можуть тривалий час перебувати у власності окремої фірми, компанії. Крім того, їх носіями не лише з техніко-економічного. а й із соціально-економічного боку певною мірою стають особи найманої праці.

Внаслідок цього вони певною мірою стають співвласника-ми даного об'єкта привласнення, що є одним з найвагомі-ших факторів зростання вартості їхньої робочої сили, а отже, і розміру заробітної плати, а також участі у процесі придбання акцій і привласнення дивідендів.

Це стосується й інтелектуальної власності, яка форму-ється на основі такого якісного нового елемента системи продуктивних сил, як наука. Американські науковці у даному випадку розрізняють нині три основні види інтелектуальної власності: 1) приватна власність, що за-кріплюється у формі патента або ліцензії; 2) суспільна власність, яка існує як сума знань та ідей, перебуває у розпорядженні всього суспільства і не може бути закріп-лена за юридичною особою. При належному обміні інфор-мацією цей вид власності може стати надбанням усього людства; 3) проміжна форма власності, або власність, що «просочується» і представляє інноваційну науково-техніч-ну інформацію, її не можна закріпити у формі патентів і ліцензій на тривалий час, оскільки на основі такої інформації є можливість створити продукцію у зміненому вигляді.

Істотні зміни відбуваються у межах інших сторін влас-ності як соціологічної категорії. Так, в юридичній власності відбувається зростаюча дезінтеграція таких прав власни-ка, як право володіння, розпорядження та користування власністю. Це означає, що у минулому ці права в основному належали одній особі. Винятком було сільське господар-ство, де землевласник нерідко надавав землю в оренду орендарю. За сучасних умов власники підприємств у різ-них галузях промисловості віддають їх у володіння, або розпорядження, користування, отримуючи за це певну винагороду. Вони також широко практикують передачу в інші руки управління своєю власністю.

На цій основі виникає і розвивається значний прошарок керуючих, або менеджерів. Дж. Гелбрейт називає їх тех-ноструктурою та стверджує, що до неї перейшла влада у сучасних гігантських корпораціях США та інших країн Заходу. Оскільки у США налічується близько 12 млн. менеджерів, то саме в їхніх руках, на думку американсько-го економіста, зосередилася влада на сучасному крупному підприємстві.

Ще однією важливою рисою сучасних відносин влас-ності у розвинутих країнах Заходу є з одного боку, процес певної де персоніфікації щодо крупних капіталістів-власни-ків і перехід її (власності) до рук юридичних осіб (компа-ній, банків, інших фінансових інститутів). Так в Японії на початку 90-х років частина юридичних осіб серед власни-ків акціонерного капіталу становила близько 78 %, а серед них фінансовим інститутам належало близько 80 % капіталу. У США частка юридичних осіб в акціонерному капіталі майже в два з половиною рази менша.

З іншого боку, відбувається, процес зростання персоніфікації власності через механізм придбання акцій. Частково цей процес здійснюється і через пенсійні та страхові фонди.

У Швеції у 1983 р. прийнятий закон, згідно з яким частина акцій приватних компаній переводиться у влас-ність трудящих або до їхніх фондів. Це відбувається за рахунок спеціального податку на їх прибутки, а також додаткових відрахувань з їхнього фонду заробітної плати. Таким шляхом трудящі отримують певні права у справах компанії. Зокрема більшість місць у правліннях цих фон-дів належить представникам профспілок. У 1990 р. завер-шився процес фінансування п'яти таких фондів. Кожний з них має право на придбання не більше 6 % акцій у будь-якій компанії, яка зареєстрована на фондовій біржі. Рішенням парламенту загальна частка фондів у вартості акцій біржі не повинна перевищувати 5 %. Важливою рисою функціонування цих фондів є те, що провідну участь в їх управлінні беруть суспільні організації, насам-перед профспілки.

В Англії акції між персоналом розподіляються залежно від розмірів отримуваної заробітної плати або стажу робо-ти у даній фірмі. У першій половині 80-х років питома вага найманих робітників, які купили акції за фіксованою ці-ною (але не мають права, згідно з контрактом, продати їх про-тягом 5—7 років), зросла у всіх сферах економіки з 13 до 23 %.

3.Класифікація економічних систем суспільства

Важливим питанням є класифікація економічних систем. Еко-номічна система — складне, багатоструктурне соціально-економічне явище. В економічній літературі визначають різні моделі, типи економічних систем. Класифікація їх залежить від різних критеріїв. Головними з них є домінуюча форма влас-ності, технологічний спосіб