З м і с т

Вступ 2

I. Необхідність переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки 4

II. Моделі переходу до ринкової економіки 9

2.1 Ринкова модель для України 14

2.2 Засоби функціонування ринкової економіки 18

2.3 Зовнішнє регулювання ринкової економіки 18

III. Проблеми ринкового реформування економіки 20

3.1 Поняття ринку, умови його формування і розвиту 20

3.2 Особливості становлення ринкових відносин в Україні 23

3.3 Держава в перехідній економіці України 25

3.4 Сучасна ринкова економічна система 29

Висновок 32

Словник економічних термінів 35

Використана література 36

Вступ

Ринкова модель господарювання в Україні становить таку суспільну норму організацій виробництва, за якої усі питання вирішуються на основі вільної взаємодії споживачів і виробників на ринку. У ринковому господарстві постійно відбуваються процеси пристосування, які сприяють встановленню правильного співвідношення попиту, пропозиції, прогресивним структурним зрушенням, підвищенню якості і конкурентоспроможності продукції, збалансуванню матеріально – фінансових пропорцій. Ринкова модель господарювання дозволяє без примусу спрямовувати ресурси туди, де вони необхідні, і перерозподіляти їх у разі зміни попиту. В ринковій системі ці процеси забезпечуються пріоритетом економічних методів управління, рівноправним існуванням різних форм власності, домінуванням споживача над виробником, децентралізацією управління, конкуренцією.

Та зворотнім боком економічної свободи у ринковій економіці, своєрідною платою за неї є економічна відповідальність і ризик. Кожен, хто користується економічною свободою, розплачується за негативні наслідки невірно прийнятих рішень і дій своїй майном, коштами, втраченими можливостями отримати прибуток і збагатитись. Тут вже держава не відповідає за підприємництво особи, тому у самостійній діяльності треба бути дуже обачним і прогнозуючим, щоб уникнути серйозних проблем. Другий вагомий аспект ринкової економіки – це конкуренція. Економічна свобода є передумовою конкуренції, змагань за можливість швидше і вигідніше реалізувати свій товар або послугу.

Конкуренція є значним чинником, якщо:

існує така кількість покупців і продавців, що жоден з них не може істотно вплинути на ціну, тобто, стати монополістом;

кожний продавець і покупець може вільно ввійти в певну галузь і так само вийти з неї – не існує юридичної або організаційної перешкоди для надходження ресурсів з галузі в галузь.

У плановій економіці питання конкуренції вирішується знову таки через план: держава диктує усім суб'єктам розмір цін на товари та послуги, і тому за таких умов подібні змагання неможливі. Єдиним осередком конкуренції у плановому кругообігу є « чорний ринок », де на відносному рівні існують процеси економічної свободи та вільного вибору. Саме тут, на невизнаному державою ринку, приховане виробництво стало логічним наслідком незацікавленості виробників у інтенсивній і продуктивній праці на офіційних засадах. Це єдине місце, де споживачі отримують при відсутності дефіциту необхідні товари та послуги.

Конкуренція виконує роль такого механізму, який дає змогу раціонально розподіляти ресурси між окремими галузями та виробництвами і швидко орієнтувати виробництво на задоволення потреб споживачів.

Принцип третій – автоматизм регулювання. Ринкова економіка є системою надзвичайно важких зв'язків. Кожен суб'єкт економіки користується власним інтересом, приймає власні рішення, що врівноважуються й узгоджуються автоматично. Таке врівноваження та узгодження відбувається завдяки конкуренції та вільному ціноутворенню. Ринкові ціни коливаються. Їх збільшення або зменшення надає виробникам та споживачам найнеобхіднішу інформацію: виробництво яких товарів та послуг збільшити, яких – зменшити; які ресурси використати, а які – ні; як розподілити бюджет домогосподарств на різні споживчі витрати; від чого потрібно відмовитись, а що можна спожити в більшій кількості. Ті, хто керуються інформацією, що її надають ціни, і вчасно переорієнтовуються, дістають певні вигоди, інші втрачають майно, капітал і прибутки, банкротують.

Ринкова економіка, без сумніву, має великі переваги. По – перше, в тому, що усі економічні явища та процеси відбуваються на основі свободи вибору, вільної конкуренції та ціноутворення. По – друге, кожен суб'єкт, кожна особа, що приймає участь у плинності процесів ринку, зацікавлений в процесі виробництва, реалізації, обміні, розподілі та споживанні товару або послуги з метою отримання найвищого бажаного ефекту.

Звичайно, у економіки є свої недоліки:

- ринок погано реагує на деякі загальнонаціональні і загальнодержавні потреби, наприклад, в освіті, культурі, у фундаментальних дослідженнях, збереженні навколишнього середовища. Ці сфери діяльності не забезпечують приватному бізнесу прибутків, які б відповідали значенню цих сфер у житті суспільства;

- механізм ринкової конкуренції може спричиняти явища масових банкрутств, безробіття, соціального розшарування суспільства;

- конкуренція, цей рушійний механізм ринкової економіки, що забезпечує її головні переваги, має тенденцію до затухання. Конкуренції діють такі процеси, як злиття фірм, мета яких – посісти монопольне становище на ринку, як укрупнення підприємств під впливом технологічного процесу.

Проте існують економічні теорії, адміністративні, правові заходи, що дають змогу певним чином обмежити ці недоліки.

I. Необхідність переходу від адміністративно-командної до ринкової економіки.

Командно-адміністративна система господарювання функціонує як єдине ціле на основі загального одержавлення економіки та на цій базі централізованого планування усього соціально-економічного життя. Обмін між відомствами здійснюється через розпорядження про матеріальний баланс, а особи, відповідальні за прийняття рі-шень у центрі, примушують кожну галузь або державне підприєм-ство функціонувати як складову частину єдиного цілого. Підприєм-ства поставляють обумовлену кількість продукції, але їм дозволяється залучати ресурси, особливо трудові, без вимоги зведення до міні-муму витрат або проведення стратегії ефективності витрат у ви-робництві. Не керуючись ціновими сигналами ринкової економіки, директори підприємств дістають стільки трудових ресурсів, скільки можуть. Одним з результатів цього є оптове утримання робочої сили, яке забезпечує необхідні її запаси для задоволення єдиної мети центральних плануючих органів: виробництва фірмою запла-нованої кількості продукції незалежно від