ДРПЕУ на регіональному (мезо) рівні також, на жаль, далеко не конструктивно: регіони розділені на прибуткові і дотаційні. Ця обставина стримує творчий пошук резервів зростання других і темпи економічного росту перших. На макрорівні ДРПЕУ залишається головним державним регулятором. Воно реалізується за посередництвом державної економічної політики і її форм: фінансової, цінової, інвестиційної і податкової політики (Конституція України. Стаття 116). Разом з тим, воно здійснюється за допомогою наукового прогнозування, стратегічного планування, загальнодержавного програмування економіки, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України.

Історичні задачі ДРПЕУ на макрорівні:

1) створення і використання базового інституту національного макроринку і його установ;

2) систематичне керування державними підприємствами, "природними монополіями", державною власністю і державним сектором у цілому;

3) законодавче оформлення ринкової економіки, особливо земельного і податкового кодексів;

4) розробка соціально-економічних прогнозів, створення і реалізація задач стратегічного планування, наукових, економічних і соціальних програм на основі підвищення ефективності діяльності місцевих адміністрацій;

5) у сфері зовнішньоекономічних зв'язків (мегаекономіка) інтеграція

перехідної економіки України у світову ринкову економічну

систему.

Становлення ДРПЕУ детермінуються демократизацією суспільства й

еволюцією ринкової економіки. Вона "рухається" у напрямки реалізації демократично-правової і соціально-орієнтованій моделі ДРПЕУ. Основними складовими процесу становлення ДРПЕУ є:

1) виникнення різноманітних форм власності, конкурентного

середовища, національного ринку і зовнішньоекономічних зв'язків як об'єктів

деорегулювання;

2) демократизація державних інститутів і установ ДРПЕУ.

3) дебюрократизація державного апарата ДРПЕУ.

4) децентралізація ДРПЕУ (дерегулювання) перехідної економіки в міру її трансформації в РЕС.

Демократизація державних інститутів і установ ДРПЕУ вимагає демократизації державної економічної влади. Тотальне адміністративне використання державної власності трансформується в демократичне керування власністю як умовою розвитку національного ринку, реалізації інтересів підприємців, населення і ринкової трансформації в цілому. Так, наприклад, демократизація державної економічної влади спостерігається в державній економічній політиці, що направляється на економічне співробітництво з Росією як необхідний і плідний компонент європейської інтеграції України. Далі, ця демократизація економічної еліти, що виникла в перші роки ринкових реформ і складалася переважно з кланово-олигархічних угруповань. Вона поступово змінюється: замість одіозних олігархів, що небачено збагатилися і підкорили власним інтересам долю країни, авторитетну силу набирає Союз промисловців і підприємців. І, нарешті, це правова демократизація середнього і малого бізнесу шляхом легалізації тіньового сектора. Він складається: 1) з легальної діяльності юридичних і фізичних осіб, зв'язаної з одержанням прибутків, з яких чи частково цілком не платяться податки; 2) з нелегального виконання робіт, послуг, що забороняються законом. Як доводить світова і вітчизняна практика, проблема тіньової економіки зважується саме завдяки демократизації держрегулювання. Його можна досягти: 1) зниженням загальної суми податків і їхньої кількості; 2) збільшенням державних інвестицій і робочих місць; 3) розширенням послуг населенню; 4) підвищенням свідомості і моральності підприємців. Дебюрокрагазація державного апарата ДРПЕУ є життєвою необхідністю для становлення РЭС. За даними закордонного дослідження індекс якості мікро- і макрокерування в Україні майже вдвічі нижче в порівнянні з Угорщиною і Словенією. Але частота і розмір податку у виді хабара були майже удвічі великими порівняно з Угорщиною і Словенією (Тransiechen, 1999, XІІ, 7-8).

Очевидні і такі аномалії корпоративного менеджменту, як неможливість реструктурувати деякі компанії (не повертають дотації і кредити), помилкове інвестування, нездатність реалізувати високоякісні проекти. Тільки десь на 40 відсотків реалізуються закони і постанови, і це відбувається в той час, як інституціональна складова особливо актуальна в якісній динаміці перехідних процесів. На жаль і кількість службовців тільки центральних органів виконавчої влади в Україні збільшилася з 1994 по 1999 рік з 145,8 тисяч до 180,6 тисяч ("Вісті", 2 червня 2000 року). Мова йде про те, щоб зменшувати кількісно і трансформувати якісно бюрократію в сучасний клас цивілізованих менеджерів, розуміючих власну залежність від громадянина, населення, країни і її історичної долі.

Децентралізація (дерегулювання) ДРПЕУ здобуває характер східчастого процесу, обумовленого еволюцією перехідної економіки. Це стосується малого і середнього підприємництва, корпоративного сектора, акціонерних товариств із частковою участю держави, значної частини і державних підприємств, що вже акціоновані, національного ринку. Даний процес поступово охоплює і невиробничу сферу, особливо утворення й охорона здоров'я. Приклад і досвід центру в цьому відношенні поступово застосовують і місцеві адміністрації. Отже, децентралізація (дерегулювання), дебюрократизація державного апарата і демократизація державних інститутів і установ є, з одного боку, факторами розвитку цивілізованих ринкових відносин, а з іншого боку - індикаторами реформування перехідної економіки України до РЕС.

ДРПЕУ як результат розглядається в якісному і кількісному аспектах. Якісний аспект складається в становленні ДРПЕУ і його універсальної форми - державної економічної політики. Вони починають виконувати власні функції: захист прав власності, створення національного ринку і конкурентного середовища, забезпечення рівних умов конкуренції, прийняття простих і якісних законів, керування державною власністю. Одночасно зменшується безпосереднє втручання держави в справи бізнесу, воно не керує реальним сектором і торгівлею.

Отже, держава в перехідній економічній системі відіграє роль рушійної сили, що впливає на її трансформацію в РЕС. Таким чином, конструктивна роль держави в ринковій економічній системі визначається тенденціями до демократизації, держрегулюванню і дерегеулюванню економіки.

3.4 Сучасна ринкова економічна система

Антиподом централізовано-командній економіці виступає ринкова економіка. Порівняно з попередніми системами ринкова економіка виявилась найбільш гнучкою: вона здатна перебудо-вуватися, пристосовуватися до змін внутрішніх і зовнішніх умов.

3 другої половини XX ст., коли широко розгорнулася НТР істали швидко розвиватися виробнича і соціальна інфраструкту-ри, почали змінюватися форми господарської