Рузвельт не просив кредитів у інших країн. Він пустив у ви-робництво величезні гроші, які лежали без руху в комерційних банках. Через 100 днів економіка країни вийшла з кризи й пере-йшла у фазу пожвавлення.

За допомогою централізованого державного управління відно-вилася економіка Німеччини у післявоєнний період. Програма від-новлення економіки була розроблена міністром народного господар-ства Л. Едвардом. Ось що він писав у своїй книзі «Добробут для всіх»: «Перший індустріальний план, який був вироблений на ос-нові Потсдамських угод від 2 серпня 1945 року, намагався звести обсяг німецької промисловості до рівня, який склав 50—55 відсот-ків рівня 1938 р. або приблизно 65 відсотків рівня 1936 р. ...Другий економічний план, який був введений англійським і американським управліннями для їх зон окупації 29 серпня 1947 р., давав право відновлювати свою промисловість у повному обсязі 1936 р....». Недивлячись на те, що з Німеччини примусово вивозилися вугілля, ліс та інші ресурси, в яких вона мала велику потребу, планування економіки привело до зростання виробництва.

Централізоване командне управління економікою використовувалося для відновлення народного господарства і в інших державах Західної Європи. У Франції з 1945 р. до кінця 60-х рр. застосовувалися обов'язкові для підприємств плани. Перший план, що був прийнятий у 1945 р., визначав обсяг виробництва сталі у тоннах, електроенергії в кіловат-годинах і т. п., а також ціни на всі вироби та систему контролю над ними.

Директивне управління економічною системою застосовувалося для подолання кризової ситуації Японією, Південною Кореєю та іншими країнами Південно-Східної Азії.

Підйом японської економіки у післявоєнні роки здійснювався за допомогою цілеспрямованого розподілу обмежених ресурсів на розвиток ключових галузей — металургії, машинобудування, морського транспорту, а також введенням твердих цін на основні, про-дукти і товари. Лише у 1975 р. Японія прийшла до моделі вільного ринку.

Подібні централізовані методи управління економічною систе-мою забезпечили ефективний розвиток економіки Південної Кореї, яка на початку 50-х рр. знаходилася у десятці найбідніших держав, а сьогодні наблизилася до десятки найбагатших країн світу. Корейські економісти вважають, що успішний розвиток економіки це результат особливого господарського механізму, суть якого полягає у поєднанні планових основ з вільним ринком. Планові осно-ви — загальнодержавне планування — ввів президент Пак Джон Гі. Галузі, які вважалися найбільш важливими (суднобудівна, авто-мобільна та ін.), одержували від держави велику фінансову під-тримку.

Прикладів із світової практики цілком достатньо, щоб переко-натися у необхідності посилення державного управління економі-кою для виведення її з кризи.

Тільки після подолання економічної кризи можлива заміна державного управління економікою ринковими методами, тобто трансформація планової економіки у змішану.

Ідеальною моделлю переходу до змішаної економіки є послідов-на зміна існуючих виробничих відносин новими, ринковими, при якій виключені руйнівні процеси для економічного потенціалу краї-ни й життя населення.

Світовий досвід виробив три основні види моделей переходу до ринкової економіки: еволюційну, «шокової терапії», жорсткого регулювання.

Еволюційна модель вимагає дуже багато часу. Еволюційним шляхом створювалася економіка розвинених країн протягом де-кількох століть.

Метод «шокової терапії» — швидка зміна планових економічних відносин ринковими — не може бути застосований, оскільки для цього потрібна величезна створю вальна робота: по перетворенню продуктивних сил, створенню інфраструктури ринку, зміні надбу-дови та ін. Досвід країн СНД та інших держав переконливо пока-зав, що «шокова терапія» успішно лише руйнує існуючу економічну систему і неминуче призводить до спаду виробництва, різкого по-гіршення життя населення, зростання безробіття і т. п. Нова еко-номічна система раптово не створюється. Чим більше руйнувань відбувається у перехідний період, тим більше часу потрібно для створення нової економічної системи. Іншими словами, «шокова терапія» робить неминучим еволюційний шлях побудови змішаної економіки, для якого потрібні десятиліття, а можливо, і більше століття.

Модель жорсткого регулювання переходу до ринку передбачає здійснення перехідного процесу під контролем держави. Таким чином, відбувається реформування економіки у Білорусі та в Китаї. Зростання економіки у цих країнах показує безперечні достоїнства цієї моделі порівняно з методом «шокової терапії». Найбільш ефек-тивно розвивається економіка в КНР.

Реформування економіки Китаю почалося в 1978 р. Головні не-доліки попередньої господарської системи, на думку китайських спеціалістів, полягали у надмірній централізації управління, використанні переважно адміністративних методів, застосуванні, головним чином, морального стимулювання, строго вертикальної підпорядкованості підприємств та ін.

Були визначені принципові напрямки реформи, головними

з яких є:

- використання різноманітних форм господарювання, включаючи

кооперативні та індивідуальні;

- звуження сфери директивного планування за рахунок посилення ринкового регулювання;

- проведення відкритої зовнішньоекономічної політики; розмежування функцій центральних та місцевих органів, розширення господарської самостійності підприємств.

Підсумком проведення реформи повинно стати створення господарської системи нового типу, визначеної китайськими спеціалістами як «соціалістичне планово-товарне господарство». Провідне місце відведено суспільній (загальнонародній та колективній) власності на засоби виробництва, яка доповнюється індивідуальною формою власності.

Управління економікою повинно здійснюватися переважно не командними (директивними) засобами, а державним стимулюванням та ринковими важелями.

У Китаї вважають, що створення господарської системи нового типу повинно привести до зміцнення та підвищення ефективності соціалістичного суспільства, кінцевою метою якого є комунізм.

У кінці 80-х рр. у концепцію господарської реформи Китаю стали вноситися певні корективи. Зокрема були відхилені заклики до приватизації загальнонародної власності, концепція «всемогут-ності ринку», теза про «користь обмеженої інфляції», думка про «неминучість розкладу та корупції кадрів» та ін. Модель економіч-ного зростання була пере орієнтована на підвищення ефективності виробництва та кращу відповідність виробництва суспільним по-требам. Китайці стали підкреслювати, що реформа потрібна не за-ради себе самої, а для забезпеченості прогресивного розвитку на-родного господарства.

Було змінено уявлення про взаємодію плану та ринку. Нова інтерпретація взаємодії