Таблиця 4.

Основні характеристики довго- та короткотермінових облігацій

Короткотермінові облігації | Довготермінові облігації

Відсотки за облігаціями нижчі, ніж відсотки за кредитами, але не нижчі від відсотків за ОВДП | Відсотки за облігаціями переважно вищі, ніж за довготерміновими кредитами

Імовірність ризику невиконання підприємством своїх зобов'язань дуже низька | Імовірність ризику невиконання підприємством своїх зобов'язань переважно на критичному рівні та залежить не так від фінансово-економічних показників підприємства, як від його іміджу та рейтингу

Імовірність продажу є високою | Імовірність залучення кредитних ресурсів може мати й непередбачуваний характер

Як інструмент залучення кредитних ресурсів є ефективними і можуть використовуватися у фінансово-господарській практиці середніх і великих підприємств | Зважаючи на вітчизняні економічні умови, прийнятні лише для представників великого бізнесу

Адаптовані до сучасного вітчизняного ринку облігацій і є потенційними конкурентними чинниками для ринку ОВДП | Сучасний вітчизняний фондовий ринок ще не готовий використовувати довготермінові облігації як інструмент із прийнятним рівнем ризику (ОВДП, як відомо, умовно не ризикові)

Отже, на підставі проведеного дослідження можна дійти таких висновків:—

пристосування підприємств до розробки механізму емісії і розміщення власних облігацій на фондовому ринку є потенційним кроком до поліпшення процесу залучення кредитних ресурсів, адже диверсифікувати свої джерела коштів і доходів мають не лише кредитні установи, а й підприємства, особливо середні та великі;—

залучення вітчизняними підприємствами кредитних ресурсів за допомогою такого інструменту, як облігації має стати не панацеєю чи єдиним економічної діяльності уповні чи достатнього обсягу грошових ресурсів, які їм потрібні для розвитку своєї діяльності;—

одним із напрямів поліпшення стратегії залучення кредитного капіталу підприємствами є розробка ними внутрішніх нормативних документів, за допомогою яких вони зможуть оцінювати перспективність та доцільність способів залучення і структуру джерел позичкових ресурсів;—

із розвитком вітчизняного фондового ринку, а саме такого його сегмента, як ринок облігацій, залучення підприємствами кредитних ресурсів поліпшить не лише ступінь надходження їх до підприємств, а й дасть змогу створити конкуренцію банківському кредитуванню, що приведе до;

б) поліпшення умов кредитування (механізму надання в заставу майна, моніторингу та впливу кредитних установ на діяльність підприємств тощо);

в) створення передумов до розвитку довготермінового банківського кредитування та інших видів залучення кредитних ресурсів.

Отже, важливими напрямами підвищення ефективності діяльності державних підприємств мають бути: відповідне нормативно-правове забезпечення, фінансова реструктуризація, запровадження нормування обігових коштів, оперативне фінансове планування, фінансовий аналіз діяльності, чіткіше визначення місця і ролі держави у корпоративному управлінні.

Розглянуті вище механізми регулювання діяльності державного сектору економіки прості й водночас можуть бути дієвими. їхнє впровадження сприятиме збалансуванню структури певного сектору, розв'язанню фінансових проблем, підвищенню його ефективності.

Висновок

Фінансове забезпечення підприємств – це складна економічна категорія. У вітчизняній економічній літературі прийнято вважати, що фінанси підприємств – це економічні грошові відносини, які виникають в процесі формування, розподілу і використання грошових фондів і доходів підприємств. Ряд сучасних вітчизняних і зарубіжних вчених вважають, що фінанси ресурси – це різноманітні фонди фінансових ресурсів, які створюються і використовуються задля здійснення виробництва і реалізації продукції, робіт, послуг. Фінанси підприємств займають основоположне місце у фінансовій системі держави. Вони обслуговують процес створення нової вартості, яка знаходить своє відображення у вартості валового внутрішнього продукту, і забезпечують формування фінансових ресурсів країни через бюджет і позабюджетні фонди.

Всі підприємства сфери матеріального виробництва в умовах ринкової економіки здійснюють свою діяльність на засадах комерційного розрахунку.Це господарювання,яке передбачає порівняння витрат і результатів діяльності в грошовій формі,одержання максимуму прибутку при мінімумі витрат.Субєкти господарювання у ринковій економіці володіють фінансовою незалежністю і несуть реальну економічну відповідальність за ефективність свого функціонування,своєчасне виконання своїх зобов’язань перед постачальниками,споживачами,банками,іншими діловими партнерами ,а також перед державою.

Процес переходу економіки України на ринкові відносини відбувається у складних умовах спаду виробництва та інфляції,остаточно ще не переборена.Це вкрай негативно впливає на фінанси підприємств,націлює їх на вирішення лише сьогоденних завдань виживання,унеможливлює здійснення фінансової бази на скільки-небудь віддалену перспективу.Але процес поступової стабілізації економічного становища обов’язково викличе до життя потребу у прогностичному прогнозі до організації фінансів підприємств ,за якого платоспроможність та інші показники фінансового стану розглядаються в динамічній перспективі.

Зовнішньоекономічній політиці держави належить значна роль у забезпеченні ефективного використання зовнішніх економічних зв’язків суб’єктів підприємницької діяльності.В Україні на даний час сформувався досить широкий інструментарій зовнішньоекономічної політики,як результат еволюції ринкових відносин у країні та міжнародних економічних відносин у світі ,з урахуванням стандартів ,норм правил і процедури,що склалися в міжнародному господарстві.

Список використаної літератури

Конституція України;

Господарський кодекс України;

Закон України "Про внесення змін до деяких законів України щодо ставок акцизного збору і ввізного мита та порядку сплати акцизного збору" від 11 грудня 1998 р.;

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 р.;

Закон України «Про фінансовий лізинг» від 16 грудня 1997 р.;

Постанова Кабінету Міністрів України "Про ставки акцизного збору на деякі товари (продукцію)" від 3 серпня 1998р.;

А.Г.Загородній, Г.Л.Вознюк, Т.С.Смовженко. Фінансовий словник.– Львів: Видавництво «Центр Європи». – 1997;

В.М.Опарін. Фінанси (Загальна теорія). Навчальний посібник. – К: КНЕУ. – 2002;

В.М.Серединська, О.М.Загородня, Р.В.Федорович. Теорія економічного аналізу. – Тернопіль: Укрмедкнига. – 2002;

Івахненко В.М. Курс економічного аналізу: Навчальний посібник. – К: Знання-Прес. – 2000;

І.Зятковський. Фінансове оздоровлення підприємств: Теорія і практика: Монографія. Економічна думка. – Тернопіль – 2003;

Іфтемічук В.С., Іфтемічук М.В. Економічний словник-довідник. – Чернівці: «Прут». – 1997;

К.В.Ізмайлова. Фінансовий аналіз. – К: МАУП. – 2001;

Коробов М.Я. Фінансово-економічний