У сучасному вітчизняному виробництві планування внутрішньогосподарської діяльності підприємств є основою таких важливіших функцій менеджменту, як встановлення цілей, організація, облік, контроль, регулювання і стимулювання. Основними об’єктами вивчення в курсі внутрішньофірмового планування виступають усі існуючі в нашій країні господарські суб’єкти, комерційні організації і юридичні особи, головною метою яких є одержання прибутку від своєї виробничої діяльності. У кожному з них існують не тільки спільний предмет і єдина методологія планування, але і застосовується власна система планово-економічних показників і методика їх розробки.

Методологія внутрішньофірмового ринкового планування охоплює сукупність теоретичних висновків, загальних закономірностей, наукових принципів, економічних положень, сучасних вимог ринку і визнаних передовою практикою методів розробки планів.

Методика планування характеризує склад методів, способів і прийомів обґрунтування конкретних планових показників, а також зміст, форму, структуру розробки внутрішньофірмового плану.

Технологія планування реґламентує загальновизнаний порядок, встановлені терміни, необхідний зміст, послідовність складання різних розділів плану і обґрунтування його показників, а також регулює механізм взаємодії виробничих підрозділів, функціональних органів і планових служб у сумісній діяльності.

Основними етапами процесу планування є:

визначення мети планування;

аналіз проблеми;

пошук альтернатив;

прогнозування;

оцінка;

прийняття планового рішення.

Визначення мети планування є вирішальним фактором при виборі форм і методів планування, критеріїв оцінки планових рішень та контролю за ходом їх реалізації.

При аналізі проблеми визначається вихідна позиція на момент складання плану і формується кінцева (бажана) ситуація.

На етапі пошуку альтернатив з переліку можливих шляхів вирішення проблемної ситуації вибирається найреальніший.

Після цього формується уявлення про розвиток планової ситуації, здійснюються відповідні розрахунки для вибору альтернативного сценарію, оформляється єдине планове рішення.

Загальним, або підсумковим, предметом будь-якої планової діяльності на підприємствах усіх форм власності є план – складна соціально-економічна модель стану підприємства та його підрозділів в майбутньому (комплексний план, техпромфінплан, бізнес-план, стратегічний план). У ринковій економіці конкретним предметом закінченої планової діяльності є різноманітні підсистеми планів, які містять показники таких основних сфер, як маркетинг, проектування, закупки, виробництво, праця, продаж, фінанси і т.д. Кінцевим результатом планування є очікуваний економічний ефект.

При вивченні економічної поведінки виробників і споживачів знайшли своє застосування два взаємозв’язаних методи наукових досліджень. Перший називається індуктивним і передбачає створення економічних теорій і принципів на підставі збору і аналізу фактів. Другий – дедуктивний, або гіпотетичний, означає формування нових економічних принципів, положень, починаючи з теорії, яка потім за допомогою фактів підтверджується або відкидається. Індуктивний метод вивчення економічних процесів іде від фактів до теорії, від часткового явища до загального положення, Дедуктивний, навпаки, іде від загального до часткового, від теорії до фактів. У ринковому плануванні дедукція та індукція не протилежні, а взаємодоповнюючі методи економічних досліджень. Отже, сучасна економічна теорія і наукові методи дослідження, перш за все аналіз і синтез, дедукція та індукція, є фундаментом внутрішньофірмового планування і перспективного прогнозування розвитку вітчизняних підприємств.

1.3 Горизонти планування

Можливості планування діяльності підприємств обмежені з наступних об’єктивних і суб’єктивних причин:

- особливостей сучасного українського ринку;

- необхідності у певних витратах на організацію планування;

- різних масштабів та видів діяльності підприємств;

- поєднання планування з іншими способами прийняття управлінських рішень, при якому не прослідковується ефект саме планування як важливої функції управління;

- значного рівня невизначеності ринкового середовища.

Кожна підприємницька структура у своїй діяльності неминуче попадає в смугу невизначеності. Невизначеність – ознака ринкового господарювання, різноманітність розбіжностей інтересів і дій суб’єктів ринку. Планування виступає як інструмент подолання невизначеності. Там, де є розвинуте планування, невизначеність є меншою в часі. Однак, навіть найпотужнішому підприємству не вдається повністю уникнути невизначеності, а отже – повноцінно на 100% спланувати свою діяльність.

Кожне підприємство в своїй діяльності прагне визначити і впорядкувати вплив зовнішніх факторів на свою діяльність і, як правило, такі зусилля приносять певний успіх, зменшують невизначеність. Усунення або послаблення впливу ринкових факторів ( в основному це вплив конкурентів, зміни ринкової кон’юнктури тощо) досягається декількома способами, найбільш дієвими з яких є:

- вертикальна інтеграція учасників виробництва певного виду продукції (робіт, послуг);

- контроль над попитом;

- контрактні відносини між товаровиробником і його контрагентами;

- створення підприємницької мережі.

Вертикальна інтеграція передбачає приєднання, поглинання або об’єднання плануючою організацією підприємств-контрагентів (постачальників, замовників, реалізаторів тощо). Як правило, об’єднуються підприємства (організації), які входять до складу єдиного виробничого процесу виготовлення кінцевого продукту певного виду. Це сприяє об’єднанню всіх учасників виготовлення продукції єдиною метою, перетворює зовнішні відносини у внутрішні, що створює гарантію постійних і стабільних поставок сировини, матеріалів; рівномірне забезпечення роботою тощо.

Вертикальна інтеграція мала місце в практиці господарювання підприємств у період тотального регулювання і мала своєю метою посилення централізованого управління економікою, створення більш взаємоузгодженої господарської структури.

Вертикальна інтеграція ринкового типу підпорядкована інтересам окремого підприємства шляхом звуження сфери дії законів ринкового господарювання, що приводить до зменшення витрат на укладання договорів, усунення господарського ризику.

Однак можливості вертикальної господарської інтеграції щодо усунення або зменшення невизначеності в сучасних умовах є обмеженими з таких причин: по-перше, вона, як правило, орієнтується на значні розміри підприємств; по-друге, зводить нанівець позитивні наслідки конкуренції, прагнення підприємств зменшувати витрати, підвищувати конкурентоспроможність продукції. Більшість підприємств відмовляється від вертикальної інтеграції, використовуючи в практиці господарювання ефективні ринкові угоди 24. С. 16.

Контроль над попитом означає, що підприємство в стані контролювати обсяг реалізованої продукції шляхом різноманітного впливу на попит. Один з варіантів впливу – встановлення монополії на ринку. Підприємство, яке є найбільшим постачальником товару на ринку, самостійно регулює обсяг попиту і моделює реакцію покупців на свою продукцію.

Однак монопольний вплив на попит є