Контрактні відносини є надійнішим способом усунення невизначеності і кращим засобом використання можливостей планування діяльності підприємства у порівнянні з вище вказаними способами. Зміст контрактних відносин полягає в тому, що потенційний виробник продукції спочатку веде пошук покупця і лише після цього її виготовляє. Угода між потенційним виробником і покупцем оформляється у вигляді контракту, в якому вказуються ціни, обсяги поставки на досить тривалий період часу.

Перевагами контрактних відносин є:

істотно знижується ризик виробити продукцію і не реалізувати її;

створюються передумови для забезпечення ефективної технічної підготовки виробництва;

створюються можливості врахування індивідуальних особливостей продукції замовника;

відбувається переорієнтація масового виробника на випуск за індивідуальними замовленнями;

виникає необхідність впровадження гнучкого модульного устаткування, комп’ютерних систем;

підвищується відповідальність сторін за виконання умов контракту;

забезпечується фінансова стабільність підприємства, можливість передбачення небажаних тенденцій в його діяльності;

порушення умов контракту гарантує повернення збитків у судовому порядку.

Однак контрактні відносини не усувають ризику, пов’язаного з порушенням договірних зобов’язань однією із сторін. Причини порушень – вплив факторів зовнішнього середовища (фінансових, природних, політичних тощо).

Підприємницькі мережі сприяють зменшенню невизначеності зовнішнього середовища. Підприємницькі мережі об’єднують підприємства, які економічно зацікавлені одне в одному, на основі довір’я співпрацюють, зберігаючи при цьому економічну та юридичну самостійність.

Основою для утворення підприємницьких мереж є єдина технологічна і комерційна схема, яка об’єднує підприємства. Підприємницькі мережі зберігають переваги вертикальної інтеграції, використовуючи гнучку, добре адаптовану до умов ринку структуру. До конкретних переваг цієї форми зменшення невизначеності відносяться:

швидке розповсюдження і створення нової і необхідної для підприємства інформації;

прискорення впровадження інновацій;

розподіл ризику між учасниками мережі.

В основі підприємницьких мереж лежить взаємна довіра підприємців, їх готовність до відкритих дій, обміну інформацією.

В умовах нестійкого ринку, при бажанні використовувати тимчасові свої переваги, завдаючи збитки іншим, розвиток підприємницьких мереж є нереальним.

Отже, кожний з перелічених факторів у певній мірі знижує вплив невизначеності на діяльність підприємства і розширює горизонти застосування планування.

Горизонти планування визначаються також величиною витрат на його організацію та здійснення. Одним з недоліків планової діяльності є необхідність додаткових витрат на проведення досліджень, організацію підрозділу з планування, залучені додаткового персоналу, значне витрачання часу.

Мінімальним результатом планування є уникнення грубих помилок в економічній діяльності підприємства, тобто набуття досвіду передбачення небажаних явищ і тенденцій, їх недопущення. Отже, додаткові кошти повинні витрачатися лише в тому випадку, якщо вони створять додатковий позитивний ефект.

Мінімальними витратами на планування, на думку практиків, слід вважати такі, які забезпечують виживання підприємства, а інші додаткові витрати повинні забезпечувати його розвиток. При визначенні оптимальних витрат на планування виникає проблема, яка полягає в тому, що з допомогою кількісних методів важко визначити доход, отриманий саме від планування діяльності підприємства. Ефект від планової діяльності досвідчені управлінці визначають, використовуючи якісні та суб’єктивні методи оцінки.

Можливості планування в значній мірі залежать від масштабів діяльності підприємства. Переваги в здійсненні планування належать великим підприємствам, оскільки вони розпоряджаються необхідним потенціалом для передбачення свого майбутнього. Перш за все, вони мають висококваліфіковані кадри і можливості залучення необхідних спеціалістів із сторони. По-друге, вони, як правило, займаються серйозними науковими і проектними розробками. Крім того, вони мають більші фінансові можливості.

Як свідчить практика, малим підприємствам складно проводити широкомасштабну планову роботу, особливо стратегічне планування. Однак і вони можуть широко використовувати оперативне планування, застосовувати готові моделі стратегії, пристосувати їх до потреб власного виробництва.

Незважаючи на труднощі, здійснення планування на невеликих підприємствах є необхідним. Зовнішнє середовище менше підлягає контролю з боку таких підприємств, є більш агресивним і невизначеним, а отже непередбачуваним.

Слід зазначити, що невеликі підприємства мають і переваги в організації планування. Головна з них – простота виробничої та управлінської структури і, відповідно, її оглядність та передбачуваність.

Планування, як одна із форм прийняття управлінських рішень, може бути формальним - організованим свідомо з допомогою спеціальних методів та інтуїтивним – на основі досвіду керівництва, сукупності індивідуальних якостей, творчих здібностей управлінського персоналу (менеджера).

Інтуїтивне планування успішно поєднується з формальним, а в окремих випадках є більш ефективним. Методи формального планування узагальнюють типові, регулярні ринкові явища і ситуації, а ефективна ринкова система господарювання базується на поєднанні унікальних обставин і ситуацій. Тому горизонти планування залежать від рівня розвитку методів планування, їх відповідності реаліям господарювання24. С. 17-19.

1.5 Принципи і методи внутрішньофірмового планування

План – це передбачена і підготовлена на певний період програма соціально-економічного розвитку підприємства і усіх його підрозділів.

У ході складання планів керівники усіх рівнів управління розробляють спільну програму своїх дій, встановлюють головну мету і результат спільної роботи, визначають участь кожного відділу або працівника в спільній діяльності, об’єднують окремі частини плану в єдину економічну систему, координують роботу всіх розробників планів і виробляють рішення про єдину лінію трудової поведінки в процесі виконання прийнятих планів. При розробці зведеного плану і виборі лінії поведінки всіх працівників необхідно не тільки забезпечити дотримання певних правил і принципів планування, але і здійснити прийняті плани і вибрані цілі в майбутньому.

Вперше загальні принципи планування були сформульовані А.Файолем. Він виділив п’ять основних принципів: необхідність, єдність, неперервність, гнучкість і точність.

Принцип необхідності планування означає обов’язкове використання планів при виконанні будь-якого виду трудової діяльності. Відсутність плану або програми супроводжується коливаннями, помилковими маневрами, несвоєчасною зміною орієнтації, які є