Оперативне планування – це вибір засобів вирішення завдань, які поставлені, видані або встановлені вищестоящим керівництвом, а також є традиційними для підприємства, наприклад, розподіл випуску продукції за обсягом, номенклатурою і термінами, встановленими вищестоящим керівництвом. Таке планування короткотермінове. Основне його завдання – вибір необхідних засобів та ресурсів для виконання заданих обсягів роботи або поставлених оперативних завдань.

Тактичне планування заключається в обґрунтуванні завдань і засобів, необхідних для досягнення наперед встановлених або традиційних цілей. Наприклад, тактична ціль завоювати лідерство на ринку в найближчі п’ять років може бути задана відділу маркетингу керівництвом підприємства. Відділ повинен розробити п’ятирічний план скорочення розриву між підприємством і лідером на ринку на даний момент часу. Потім вибираються необхідні засоби досягнення поставлених цілей в майбутньому.

Стратегічне планування включає вибір і обґрунтування засобів, завдань і цілей для досягнення заданих або традиційних для підприємства ідеалів. Стратегічним ідеалом підприємство може вибрати економічний ріст, неперервний розвиток людського потенціалу, періодичне оновлення продукції підприємства, вихід на світовий ринок і т. п. Таке планування є, як правило, довгостроковим.

Нормативне планування потребує відкритого і обґрунтованого вибору засобів, завдань, цілей та ідеалів. Воно не має встановлених меж або фіксованого горизонту. У такому плануванні вирішальне значення має вірний вибір ідеалу або місії фірми.

Розглянуті чотири види планування за типами цілей широко розповсюджені як на вітчизняних підприємствах, так і на закордонних фірмах.

У зарубіжній науці і практиці планування майбутнього корпорацій прийнято також виділяти чотири основних види часової орієнтації або типології складання планів. За класифікацією Р.Л.Акоффа планування буває реактивним, інактивним, преактивним та інтерактивним.

Реактивне планування базується на аналізі попереднього досвіду та історії розвитку виробництва і спирається на старі організаційні форми і традиції, які склалися (орієнтація на минуле). Таке планування розглядає виробничі проблеми окремо, а не як відповідну систему, і тому не враховує цілого і його окремих частин. Це планування починає менеджер нижчої ланки з переліку того, що необхідно передбачити для майбутніх змін. Потім розробляється проект пошуку і ліквідації причин недоліків, проводиться оцінка витрат і результатів кожного проекту і встановлюються необхідні пріоритети. Потім відбирається проект, який передбачає, як правило, витрачання більших ресурсів, ніж вимагається в реальних умовах. Відібраний проект плану передається безпосередньо керівнику, який після коригування направляє його на наступний рівень управління і так далі, поки зведені плани не досягнуть вищого керівництва, яке робить остаточний вибір. Реактивне планування, яке орієнтується на минуле, дуже часто приводить до витіснення продуктів і послуг цих корпорацій не тільки із зовнішнього, але і внутрішнього ринку, так як інші фірми планують і освоюють конкурентоздатну продукцію.

Інактивне планування орієнтується на існуючий стан підприємства і не передбачає як повернення до минулого стану, так і руху вперед. Його основними цілями є виживання і стабільність виробництва. Свій стиль, традиції і правила інактивні організації цінують вище, ніж ефективність планово-виробничої діяльності. Краще всіх існують ті підприємства з інактивним стилем управління, у яких виживання не залежить від продуктивності праці. Багато прикладів інактивного планування можна знайти на державних підприємствах, в адміністративних установах, бюджетних організаціях, а також у відділах обслуговування і функціональних службах різних підприємств. Інактивне планування, яке орієнтується на теперішній стан, не сприяє економічному росту і розвитку вітчизняних підприємств.

Преактивне планування спрямоване на здійснення неперервних змін у різних сферах діяльності підприємства. У своєму прагненні до кращого преактивісти спираються на усі досягнення науки і техніки, широко застосовують експеримент і прогнозування, але мало використовують накопичений досвід. Таке планування складається із прогнозування майбутнього і підготовки до нього і здійснюється на підприємствах “зверху-вниз”. Починається воно з прогнозування зовнішніх умов, потім формуються важливіші цілі підприємства та його стратегія як цілісна програма їх досягнення. Основна трудність преактивного планування в тому, що, чим далі в майбутнє йде прогноз, тим імовірнішою є похибка. Тому ефективна підготовка можлива в кращому випадку для відносно близького майбутнього. Отже, преактивне планування, яке ґрунтується на прогнозах, ефективне лише для відносно короткого періоду.

Інтерактивне планування заключається в проектуванні бажаного майбутнього і пошуку шляхів його досягнення. Таке планування зосереджується на підвищенні результативності з часом, його метою є максимізувати свою здатність навчатися і адаптуватися або розвиватися. Прискорення соціально-економічних змін робить навчання і адаптацію ключовими моментами інтерактивного планування. Ні одну проблему як для економіки або суспільства в цілому, так і для окремого підприємства не можна вирішити назавжди або надовго, і тому в міру прискорення змін період дії планово-управлінських рішень скорочується. Більше того, вирішення однієї проблеми створює нові, іноді важчі, ніж уже вирішені. Інтерактивне планування, яке орієнтоване на взаємодію минулого, теперішнього і майбутнього, спрямоване на підвищення рівня індивідуального, організаційного і суспільного розвитку підприємства і всієї країни і покращання якості життя людей 3. С. 100.

Дана класифікація в певній мірі також характеризує і основний зміст будь-якої планової діяльності не тільки на підприємствах, але і на усіх інших рівнях управління. Отже, теорія планування передбачає формування наукових знань наступних важливіших проблем: методологія ринкового планування, розробка нормативної бази, механізм взаємодії планових нормативів і показників, методика складання планів, стратегічне планування, бізнес-планування, техніко-економічне планування, соціально-трудове планування, фінансове планування, оперативне планування, економічна оцінка планів, удосконалення планування. Практика планування передбачає освоєння теорії і методології, вивчення методів і способів обґрунтування планів, використання знань для пошуку і