Ефект операційного лівериджу, або сила його впливу, визначається відсотковою зміною операційного прибутку у разі зміни обсягу реалізації.

Якщо операційний ліверидж визначає використання основного капіталу, то фінансовий ліверидж стосуються використання позичкового (залученого) капіталу – боргових зобов'язань і привілейованих акцій. Фінансовий ліверидж характеризує взаємозв'язок загального і чистого прибутку.

Для будь-якого акціонерного товариства важливого значення набуває правило, за яким як власні, так і залучені кошти забезпечують прибуток; сприяють підвищенню дохідності власного капіталу. Таке підвищення рентабельності власного капіталу у фінансовому менеджменті називається ефектом фінансового важеля (лівериджу).

Ефект фінансового важеля (лівериджу) – це прирощення до рентабельності (збільшення рентабельності) власного капіталу, яке отримано в результаті зміни структури пасиву балансу, тобто використання кредиту, незважаючи на те, що ця складова має планову основу.

Розглянемо приклад щодо визначення і з'ясування показника "ефект фінан-сового лівериджу". Як приклад розглянемо два підприємства з однаковим рівнем рентабельності активів, але з різною структурою пасиву балансу (додаток 4).

Як бачимо з наведених даних, два підприємства отримують однаковий прибу-ток (17,5 тис. грн.), але підприємство "А" – тільки за рахунок використання капіталу, який покриває активи балансу. Рентабельність власного капіталу по підприємству "А" дорівнює 25 % (17,5 : 70 Ч 100), тобто збігається з дохідністю його активів. Підприємство "В" з тієї ж суми прибутку (17,5 тис. грн.) повинно сплатити проценти за кредит. За умови, що середня ставка за кредит дорівнює 15фінансові витрати на заборгованість становлять 5,25 тис. грн. (35 тис. грн. Ч 15 %). На покриття інших витрат залишається 12,25 тис. грн. (17,5 тис. грн. – 5,25 тис. грн.). У цьому випадку рентабельність підприємства "В" буде 35 % (12,25 : 35 Ч 100). Отже, за однакової рентабельності активів у підприємства "А" і "В" склалися відмінності в рентабельності власного капіталу. Ця відмінність випливає із структури пасиву балансу. Різниця в рентабельності в 10 % (35 % – 25 % ) і має назву ефекту фінансового важеля (ЕФВ).

Комбінований ліверидж (ефект комбінованого важеля) показує зміну чистого прибутку залежно від зміни обсягу виробництва продукції (робіт, послуг).

Операційний ліверидж породжує зміни в обсязі реалізації і цим впливає на дохід. Якщо фінансовий ліверидж накладається на операційний, зміна валового доходу (в міжнародній практиці ЕВІТ – earnings before interest and taxes – доходи до сплати процентів і податків) буде суттєво впливати на прибуток, який припадає на одну акцію. Якщо підприємство має значний як операційний, так і фінансовий ліверидж, то в цьому разі невелика зміна в обсязі реалізації може зумовити значні коливання в доходах на акцію.

ПРИКЛАД. Ефект комбінованого лівериджу визначено в розмірі 5,1. Заплановано збільшення обсягу продажу від 19 до 22 тис. грн. Визначити дохід на акцію за обсягу реалізації в 22 тис. грн., якщо вартість акції за обсягу продажу 19 тис. грн. дорівнювала 3 грн.

Розв'язок:

1) Визначимо процент зміни обсягу продажу (22 : 19 Ч 100) = 5,8%.

2) Визначимо вплив зміни обсягу продажу на зміну вартості акції
(15,8 Ч 5,1) = 80,6%.

3) Нове значення доходу на акцію було б таке:

Дохід на акцію за обсягу продажу 22 тис. грн. = Дохід на акцію за обсягу 19 тис. грн. + Дохід на акцію за обсягу 22 тис. грн. Ч 0,806 = 3 грн. + 2,42 грн. = 5,42 грн.

Корисність концепції ступеня лівериджу полягає в тому, що вона дає змогу встановити вплив зміни обсягу реалізації на прибуток для власників звичайних акцій і, крім того, дає змогу виявити залежність між операційним і фінансовим лівериджем. Концепція може бути використана підприємством (товариством) для того, щоб показати, що рішення автоматизувати і фінансувати придбання нового обладнання за допомогою випуску облігацій спричинить ситуацію, де певний спад (10 %) у продажу призведе до значного (50 %) спаду в прибутках. Тоді як різне співвідношення операційного і фінансового лівериджу викличе зменшення прибутку тільки на 20 %.

Під оптимальною структурою капіталу слід розуміти таке співвідношення між власним і позичковим капіталом, яке забезпечить оптимальне поєднання ризику і дохідності, що сприятиме підвищенню ціни акції.

Мета управління структурою капіталу – мінімізувати витрати на залучення довгострокових джерел фінансування і цим забезпечити власникам капіталу максимальну ринкову оцінку вкладених ними коштів.

Оптимізація структури капіталу є однією зі складних проблем у фінансовому менеджменті. Процес оптимізації структури капіталу проводиться в такій послідовності:

1. Аналіз складу капіталу в динаміці (визначити показники ефективного використання складових капіталу та їх використання – коефіцієнт фінансової незалежності; заборгованості, співвідношення між довго- і короткостроковими зобов'язаннями; оборотність і рентабельність активів і власного капіталу.

2. Оцінка основних факторів, які визначають структуру капіталу (галузеві особливості; кон'юнктура товарного і фінансового ринків; рівень прибутковості поточної діяльності підприємства; рівень податків, які сплачує підприємство; ступінь концентрації акціонерного капіталу).

3. Оптимізація структури капіталу за критерієм дохідності власного капіталу [21, 271].

Ураховуючи ці етапи, підприємство визначає на плановий прогнозний період найбільш прийнятну для себе структуру капіталу,

Основи теорій структури капіталу. Різні теорії щодо структури капіталу досліджуються разом з теоріями ринкової вартості підприємства і середньозваженої вартості капіталу. Цей зв'язок базується на таких залежностях: мінімізація середньозваженої вартості капіталу сприяє максимальній ринковій вартості підприємства та одночасно оптимізації структури капіталу.

Управління структурою капіталу представлене в економічній літературі різними теоріями і різними точками зору.

Традиційний підхід. Сутність цього підходу полягає в тому, що вартість капіталу підприємства залежить від його структури. Визначається оптимальна структура капіталу, що мінімізує значення середньозваженої вартості капіталу й одночасно максимізує ринкову