Частка дивідендів в прибутку досить мінлива – від 26 до 113%. З іншого боку, частка дивідендів в сумі грошового потоку набагато більш стабільна – від 19 до 33%. Далі, коефіцієнт кореляції між дивідендами і сумою грошового потоку становив 0,95, в той час як між дивідендами і прибутком – тільки 0.64. Очевидно, що величина дивідендів в більшій мірі залежить від суми грошового потоку, що відображає здатність фірми виплачувати дивіденди, ніж від поточного прибутку, на величину якої значний вплив надають особливості бухгалтерського обліку і яка не обов'язково відображає здібність до виплати дивідендів.

Плани реінвестування дивідендів. Протягом 1970-х рр. більшість великих компаній розробляла плани реінвестування дивідендів (Dividend Reinvestment Plans, DRP), в рамках яких акціонери могли автоматично реінвестувати свої дивіденди в акції їх корпорації, що виплачує. Сьогодні біля 1000 компаній пропонують своїм акціонерам DRP, і, хоч число учасників цих планів в різних фірмах вельми різне, в середньому в них беруть участь біля 25% акціонерів. Існує два типи DRP [4, 466]: 1) плани, які розповсюджуються тільки на "старі акції", що вже знаходяться в обігу, і 2) плани, які розповсюджуються на знов випущені акції. В обох випадках акціонери повинні сплачувати прибуткові податки з суми дивідендів, навіть якщо вони отримують акції замість готівки.

У DRP обох типів акціонери повинні зробити вибір – або і далі отримувати чеки на суму належних ним дивідендів, або ж використати ці суми для покупки додаткової кількості акцій даної корпорації. При плані типу "старі акції", якщо акціонери віддають перевагу реінвестуванню, банк, діючий в ролі опікуна, розпоряджається всією сумою, доступною для реінвестування (за вирахуванням плати за свої послуги), для купівлі акцій корпорації на відкритому ринку і розподілу серед акціонерів, що беруть участь на пропорційній основі. Витрати на купівлю акцій (брокерські витрати) невисокі в зв'язку із значним об'ємом операції, тому ці плани вигідні дрібним акціонерам, які не потребують грошових дивідендів для поточного споживання.

DRP типу "нові акції" передбачають використання дивідендів для придбання знову випущених акцій, тобто залучення в фірму нового капіталу. У останні роки AT&Т, "Xerox", "Union Carbide" і багато які інші фірми зуміли залучити значні нові капітали, використовуючи DRP даного типу. З акціонерів не стягуються які-небудь комісійні, а деякі фірми пропонують їм придбавати акції зі знижкою 3-5% від фактичної ринкової ціни. Компанії беруть на себе ці витрати як аналог витрат по випуску акцій, які мали б місце при їх розміщенні через інвестиційні банки і були б вищим. Бесіди з фінансовими працівниками корпорацій дозволяють передбачити, що і багато які інші фірми всерйоз розглядають питання про створення DRP або їх переклад на систему "нових акцій" [4, 467].

Інші чинники, що визначають дивідендну політику. На дивідендну політику впливають [4, 468]:

1. Умови позик. Кредитні угоди часто обмежують виплату дивідендів з прибутку, отриманого після надання позики. Часто вони містять умову, згідно з яким дивіденди можуть виплачуватися тільки в тому випадку, якщо коефіцієнти ліквідності і покриття, а також інші критерії надійності перевищують встановлені мінімальні значення.

2. Обмеження, пов'язані з привілейованими акціями. Як правило, дивіденди по звичайних акціях не можуть виплачуватися в тому випадку, якщо компанія не виплатила до цього дивіденди по своїх привілейованих акціях. Виплата дивідендів по звичайних акціях може бути відновлена тільки після погашення заборгованості по привілейованих акціях.

3. Правило ерозії капіталу. Виплати по дивідендах не можуть перевищувати суму нерозподіленого прибутку, оголошену в балансі. Це юридичне обмеження відоме як правило ерозії капіталу (impairment of capital rule) і придумане для захисту кредиторів. (Ліквідаційні дивіденди можуть бути виплачені з статутного капіталу, але вони повинні бути ідентифіковані під відповідною назвою і не повинні зменшувати капітал понад лімітів, вказаних в укладених фірмою кредитних угодах).

4. Наявність грошових коштів. Грошові дивіденди можуть бути виплачені тільки грошима. Таким чином, недолік грошей на рахунку в банку може обмежувати дивідендні виплати. Однак невикористаний позиковий потенціал може компенсувати цей чинник.

5. Штрафний податок на прибуток, що неправильно нагромаджується. Щоб не дозволити багатим громадянам використати корпорації з метою ухиляння від сплати податків на особисті прибутки, податковий кодекс США передбачає особливий додатковий податок на прибуток, що неправильно нагромаджується. Таким чином, якщо податкова служба може довести, що значення коефіцієнта виплати дивідендів було навмисне занижене, щоб допомогти акціонерам уникнути прибуткового податку, на фірму буде накладений великий штраф. Однак на практиці цього покарання зазнають тільки фірми закритого типу.

6. Контроль. Якщо керівництво фірми стурбоване можливістю втрати контролю над фірмою, воно, можливо, не захоче випускати нові акції і, отже, може зберегти велику частку прибутку, чим це було б в іншому випадку. Даний чинник особливо важливий для невеликих акціонерних фірм закритого типу.

Розділ 3. Проблеми оптимізації структури капіталу

Принципи формування капіталу підприємства. Рівень ефективності господарської діяльності підприємства значною мірою пов'язаний з формуванням його капіталу. Основною метою формування капіталу підприємства є задоволення потреби у формуванні необхідних активів, оптимізації їх структури з позиції забезпечення умов ефективного використання.

У процесі формування капіталу підприємство повинно дотримуватись таких основних принципів (правил) [21, 234]:

1. Урахування перспектив розвитку господарської діяльності підприємства. Формування капіталу доцільно пов'язувати з завданнями забезпечення господарської діяльності не тільки на початковій стадії функціонування підприємства, а й у найближчій перспективі. Досягається це шляхом здійснення всіх розрахунків, пов'язаних з перспективами розвитку підприємства.

2. Забезпечення відповідності позичкового капіталу