відрахувань виконують функцію засобу збалансування дохідної та видаткової частин місцевих бюджетів, є одним з основних важелів, за допомогою якого формування бюджетів здійснюється за принципом "зверху-вниз";
4) за нинішньої моделі бюджетної системи при формуванні бюджетів територій не враховується така категорія, як "податкоспроможність території", немає чіткого законодавчого визначення поняття "власні" та "передані доходи території";
5) існує неефективний і нераціональний механізм надання дотацій з вищестоящого бюджету нижчестоящому. Надання дотацій проводиться хаотично та суб'єктивно через те, що сума дотацій для бюджетів нижчого рівня планується в бюджеті вищого рівня, а не в окремому субвенційному фонді.
Така модель бюджетної системи та існуючий механізм розподілу регульованих загальнодержавних податків створюють ситуацію, за якої відсутні встановлені правила гри між центром та областями, областями та районами й муніципалітетами і т. д., прирікає нижчестоящі бюджети на невизначеність і непередбачуваність, веде до зростання споживацьких настроїв у регіонах, суб'єктивізму в перерозподілі бюджетних коштів між ланками бюджетної системи, що в кінцевому результаті зумовлює слабкість інституту місцевих фінансів. Тому сьогодні необхідно формувати місцеві бюджети за такої моделі бюджетної системи, яка одночасно була б поштовхом до розвитку та зміцнення місцевих бюджетів, визначала б чіткі міжбюджетні відносини, була б гарантом самостійності кожної ланки бюджетної системи. Це повинно стати основним критерієм у побудові нової моделі бюджетної системи [8, 69-74].
На сьогодні існуюча модель бюджетної системи побудована і служить одному принципу – формування бюджетів "зверху-вниз", коли вищестоящий бюджет може диктувати умови нижчестоящому шляхом встановлення диференційованих ставок процентів відрахувань від регульованих загальнодержавних податків. Для її зміцнення, для зміцнення місцевих бюджетів необхідно в першу чергу побудувати таку бюджетну систему, за якої б нею виконувався і обслуговувався головний принцип – формування бюджетів "знизу – вверх", за якої вищестоящий бюджет формувався б на основі внесків нижчестоящих бюджетів. Тільки формуючи місцеві та державний бюджети за таким принципом, ми зуміємо зміцнити всю бюджетну систему, в т. ч. місцеві бюджети.
Можна запропонувати наступну модель бюджетної системи, за якої повинні формуватися державний та місцеві бюджети і яка має стати гарантом їх самостійності й зміцнення [8, 69-74].
Вищестоящий бюджет повинен формуватися на основі фіксованих, визначених в абсолютних величинах внесків територій або, іншими словами, фіксованого податку територій, визначених за допомогою встановлення певних процентів відрахувань від загальнодержавних податків, які встановлюються вищестоящим бюджетом для нижчестоящого. Для цього нам передусім необхідно визначитися й застосувати для розрахунків такий досі відсутній у нині діючій моделі формування бюджетів показник, як податкоспроможність територій та поняття власних і переданих доходів територій. Показник податкоспроможності використовується в практиці багатьох зарубіжних країн і є важливим показником фінансової автономії адміністративно-територіальних одиниць.
У зарубіжних країнах це показник, який характеризує абсолютний обсяг ВВП, що виробляється на душу населення і може бути об'єктом комунального оподаткування. Розрахувавши у такий же спосіб середню податкоспроможність у масштабах усієї держави та вивівши співвідношення між податкоспроможністю окремої території і середньою податкоспроможністю в межах країни, визначають коефіцієнт податкоспроможності окремої території. Проте визначають її в такий спосіб тому, що в цих країнах проводиться певний метод фінансового вирівнювання.
Якщо територія має коефіцієнт податкоспроможності менший за 1, така територія отримує фінансову допомогу в процесі фінансового вирівнювання; якщо цей коефіцієнт більший за 1, територія є фінансовим донором, враховуючи при цьому рівень видатків, який необхідно провести з бюджетів території. Тобто фінансове вирівнювання проводиться у два етапи. Перший – це вирівнювання доходів, другий – вирівнювання видатків. Пропонуючи модель бюджетного вирівнювання і побудовану на основі єдиних і рівних для територій усієї країни гарантованих державою видатків, необхідно визначати податкоспроможність територій як величину обрахованого контингенту загальнодержавних податків, що стягуються на певній території [8, 69-74].
Щодо прогнозних власних доходів місцевих бюджетів, то згідно з чинним законодавством власні доходи – це місцеві податки і збори та передані певному бюджету закріплені й регулюючі загальнодержавні податки, які залишаються в бюджетах відповідно до затверджених для цього бюджету процентів відрахувань, а також дотації та субвенції. В запропонованій моделі бюджетної системи будемо вважати, що прогнозні власні доходи – це всі доходи, які формуються на території, підвідомчій відповідному місцевому органу влади, і включають у себе весь контингент загальнодержавних закріплених і регулюючих податків, а передані – це дотації та субвенції з вищестоящих бюджетів бюджетам територій.
Затвердивши видаткову частину державного бюджету, визначаємо, яку частину коштів державний бюджет отримає в дохідну частину від закріплених законодавством за державним бюджетом податкових надходжень та суму коштів, яка повинна надійти з місцевих бюджетів у вигляді фіксованого внеску, тобто ту частину, яку за допомогою нормативів відрахувань необхідно вилучити із загальнодержавних податків, що формуються на території областей. Вважаємо, що контингент загальнодержавних податків, який визначається на поточний рік, на території області є показником її податкоспроможності. Визначивши суму коштів, яка повинна надійти з бюджету області для збалансування державного бюджету, встановлюємо абсолютну величину внеску до державного бюджету для кожної області в розмірі, пропорційному її податкоспроможності. Аналогічно повинні формуватися обласні, районні й інші бюджети [8, 69-74].
Так, наприклад, величина обласного бюджету Тернопільської області без урахування дотацій районним бюджетам у 1998 році становила 65048,9 тис. грн. Контингент податкових надходжень від загальнодержавних податків на рік в області становив 220 млн. грн., а в м. Тернополі – 110 млн. грн., або 50% обсягу, що стягувався на території області. Тобто бюджет м. Тернополя повинен забезпечити надходження в обласний бюджет 50% його обсягу, або 32,5 млн.