Податок в додану вартість | 23,0 | 32,9 | 20,6 | 30,5 | 26,7 | 0,0 | 0,0 | 0,0 | 0,0

Акцизний збір | 3,5 | 5,2 | 2,5 | 1,0 | 0,9 | 3,2 | 0,4 | 3,6 | 0,9

Прибутковий податок з громадян | надходив до місцевих бюджетів | надходив до місцевих бюджетів | 10,9 | 8,7 | 11,1 | 22,6 | 23,2 | 19,3 | 36,3

Всього частка загальнодержавних податків у доходах місцевих бюджетів | 43,6 | 71,5 | 79,7 | 76,3 | 72,0 | 65,4 | 60,5 | 52,9 | 49,1

Кошти, одержані місцевими бюджетами при взаємних розрахунках | 17,2 | 8,9 | 5,0 | 7,3 | 3,9 | 3,0 | 0,0 | 4,9 | 0,6

Дотації та субвенції з державного бюджету | 18,1 | 1,0 | 8,7 | 4,9 | 5,9 | 13,8 | 14,3 | 13,3 | 24,5

Всього загально-державні податки та трансферти до державного бюджету у доходах місцевих бюджетів | 784 | 813 | 93,4 | 88,5 | 81,8 | 82,3 | 74,8 | 71,2 | 74,2

Зміна видів загальнодержавних податків, що розподіляються між державним і місцевими бюджетами, і нормативів такого розподілу спричиняла і зміну переліку областей, яким були необхідні субсидії з державного бюджету. Так, у 1993 році субсидії були потрібні 7 областям, у 1994 – вже 20, а в 1998 – всім, хоча у 1996 – лише 11. Як правило, зниження частки надходжень від загальнодержавних податків супроводжувалося збільшенням частки трансфертів з державного бюджету. Так, у 1997 частка загальнодержавних податків у доходах місцевих бюджетів знизилася до 65% (порівняно з 72% у 1996), при цьому частка дотацій і коштів за взаємозаліками з державного бюджету збільшилася до 17% (порівняно з 10% у 1996). Таким чином, як у 1997, так і в 1996 відрахування від загальнодержавних податків і трансферти з державного бюджету становили приблизно 82%. Схожа ситуація спостерігалася також у 1998 і 1999 роках, коли зниження частки загальнодержавних податків у 1999 було частково компенсовано збільшенням субсидій. Отже, сам факт надання субсидій в умовах України нічого не говорить про рівень розвитку економіки регіону і обсяг податків, які збираються, а найчастіше є лише результатом змін у порядку розподілу загальнодержавних податків між бюджетами різного рівня. Після позбавлення місцевих бюджетів надійних податкових джерел різко збільшується частка витрат, які фінансуються за рахунок трансфертів з бюджетів вищого рівня [13, 37-40].

Вирішення проблеми надання дотацій місцевим бюджетам тісно пов'язане також з проблемами податкових пільг і рівня збору податків у різних регіонах. Регіони, яким надаються дотації в значних розмірах, мають дуже низький рівень збору податків у розрахунку на одиницю виробленої в регіоні валової доданої вартості (наприклад, Вінницька, Волинська, Тернопільська області). Бюджети цих областей потребували б менше дотацій, якби збір податків (контингент податкових надходжень в процентах від регіонального ВВП) досягав би середнього по Україні рівня. Щорічні значні зміни переліку субсидованих областей свідчать і про відсутність економічно виваженої системи розподілу податків між рівнями бюджетної системи, а також гнучких механізмів приведення у відповідність доходів і видатків окремих бюджетів.

Виникає природне запитання: що може бути точкою відліку при формуванні доходів місцевих бюджетів? Досвід останніх років переконливо довів, що неможливо знайти відповідь, зосередившись тільки на вирішенні проблеми доходів. Розподілити доходи можна тільки внаслідок чіткого розподілу повноважень і відповідальності за виконання конкретних функцій між центральними органами влади та органами регіонального і місцевого самоврядування, а також після розподілу витрат, пов'язаних з вирішенням відповідних завдань.

Для вирішення кола проблем місцевих бюджетів України потрібно вихо-ди-ти з положень економічної теорії фіскального (бюджетного) федералізму, яка по суті є науковою базою розв'язання проблем такого роду в сучасному суспільстві. В теорії та практиці державних фінансів країн з ринковою економікою утвердилася думка, що кожний рівень регіональної або місцевої влади повинен мати в своєму розпорядженні такі кошти, які дозволяли б їм виконувати покладені на них функції. Поняття податкових компетенцій різних рівнів державної влади промислове розвинутих країн містить у собі 3 основні елементи: компетенції у сфері податкового законодавства, права на одержання конкретних видів податків (або їх частини) у відповідний бюджет, права на управління податком (визначення податкової суми і збирання податку) [13, 37-40].

При виборі форм розподілу державних доходів між бюджетами різних рівнів мова може йти або про розподіл податків і відповідних податкових компетенцій, або про фінансування видатків певних бюджетів шляхом перераху-вань коштів (надання трансфертів) від органів влади іншого рівня [13, ]. При роздільній системі використання податків органи влади кожного рівня для виконання своїх завдань можуть автономно залучати необхідні доходи. В цьому випадку органи державної влади різних адміністративних одиниць мають високий ступінь самостійності в одержанні державних доходів.

Екстремальною формою роздільної системи є вільна (конкуруюча система), тобто незв'язана роздільна система, за якої центральні та місцеві органи влади самостійно визначають як види податків, так і податкові ставки, тобто наділяються верховною владою у питаннях формування податкового законодавства і в одержанні доходів до власного бюджету. При використанні такої системи місцеві органи влади дістають повну незалежність у проведенні податкової політики і можуть досить гнучко пристосовувати податки до витрат. Проте такій важливій перевазі протистоять кілька серйозних недоліків [13, 37-40]: