З метою уникнення багаторазового оподаткування одних і тих же об'єктів кожному рівневі влади можна передавати в розпорядження певні види податків або надавати право змінювати в заданих межах податкові ставки. Отже, недоліки конкуруючої системи дозволяє усунути так звана "зв'язана" роздільна система. За такої системи теоретично можливі різні варіанти розподілу компетенцій у питаннях податкового законодавства та права одержання доходів бюджету. На практиці ж у більшості випадків центральні органи влади формують податкове законодавство, а нижчим рівням надається право одержання певних податків до свого бюджету. Такий підхід застосовується в Австрії та Німеччині відносно податку на землю. Закон про стягнення цього податку затверджено федеральним урядом, а доходи надходять до бюджетів громад.

Громади можуть у певних межах змінювати податкові ставки, тобто їх законодавчі компетенції обмежені правом зміни податкової ставки. Для створення узгодженої податкової системи навіть у Швейцарії (з широкою автономією кантонів) використовуються різні форми обмеження податкової самостійності місцевих органів влади: наприклад, при різних податкових ставках в оподаткуванні доходів тут встановлено єдиний порядок визначення податкової бази. В інших випадках місцеві органи не можуть впливати на вид податку та його розмір, вони тільки мають можливість отримати до свого бюджету відповідні доходи. Наприклад, у Німеччині законодавча основа податку з власників автотранспортних засобів також формується федеральним урядом, а доходи від нього надходять до бюджетів земель. "Зв'язана" роздільна система обмежує самостійність місцевої влади і створює сприятливіші умови для проведення цілеспрямованої економічної і фінансової політики. До недоліків даної системи можна віднести необхідність періодичного внесення змін в міжбюджетний розподіл податків, оскільки різні податки по-різному змінюються в часі [13, 37-40].

Система формування доходів, що ґрунтується на трансфертах з інших бюджетів, являє собою систему міжбюджетних взаємовідносин з наданням мінімальної фінансової самостійності тим рівням державної влади, які є одержувачами коштів. Самостійність місцевих органів влади в рамках системи перерахувань (трансфертів) залежить від того, чи є такі перерахування цільовими, чи ними можна розпоряджатися за власним розсудом. Нерідко така система є додатковим елементом фінансового вирівнювання (компонентом вторинного вертикального вирівнювання), який може використовуватися після розподілу видів податків між рівнями бюджетної системи (первинне фінансове вирівнювання). Вона може також бути необхідною в тих випадках, коли доходи і (або) витрати бюджетів різних рівнів змінюються по-різному, і є загроза виникнення фінансових труднощів.

Всі теоретично можливі системи розподілу податків, як це було показано вище, мають свої переваги й недоліки. Тому на практиці частіше за все використовуються змішані варіанти, що включають елементи кожного з розглянутих підходів. Це означає, що частина податків (деякі види податків) розподіляється відповідно до умов роздільної системи. Для інших податків застосовується "зв'язана" система або система з надбавками. І крім того, можуть встановлюватися внески й надаватися субсидії [13, 37-40].

Вибір конкретної системи розподілу податків між бюджетами різних рівнів визначається насамперед тим, який ступінь самостійності має бути надано регіональним і місцевим органам влади країни. Виходячи з цього, встановлюються компетенції цих рівнів влади у питаннях формування податкового законодавства, а також у правах одержання певних податків у власний бюджет. Саме за цими двома ознаками і відрізняють системи міжрівневого розподілу доходів, що використовуються в різних країнах. Права, що пов'язані з визначенням податкової суми та збором податків, не мають при цьому особливого значення. В розпорядження місцевих органів влади доцільно надавати податки, в яких база оподаткування не відрізняється великою мобільністю, і їх не можна перекласти на жителів інших регіонів.

Розподіл податків і податкових зборів між бюджетами різних рівнів має встановлюватися на досить тривалий час, оскільки тільки на цій основі стає можливим ефективне фінансове і бюджетне планування. Система міжрівневого розподілу доходів з урахуванням того, що різні види доходів в різні періоди часу можуть змінюватись по-різному, повинна бути досить гнучкою, дозволяючи приводити у відповідність доходи і видатки окремих бюджетів.

3.2. Підвищення ефективності формування доходів місцевих бюджетів

За роки існування суверенної української держави відбулося становлення переважно національної фінансової системи, зокрема однієї з основних її ланок – державних фінансів. Розвиток і стабілізація державних фінансів ґрунтується на вже ухвалених правових актах держави, базовими з яких є Конституція України, Закон "Про бюджетну систему України", Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні", що заклали основу правового функціонування державних фінансів. Проте фінансова система, в т.ч. бюджетна система України, переживають глибоку кризу, яка є складовою соціально-економічної кризи в усьому українському суспільстві.

Основним чинником кризи всієї бюджетної системи, зокрема місцевих бюджетів, є нинішня модель бюджетної системи, за якою формуються бюджети територій. Ця модель має такі хиби [8, 69-74]:

1) формування місцевих бюджетів здійснюється шляхом встановлення процентних відрахувань від регульованих загальнодержавних податків радою вищого рівня для ради нижчого рівня при відсутності чітких критеріїв їх пропорційного розподілу, що не сприяє зацікавленості територій у розвитку виробництва, раціонального використання бюджетних коштів, не завжди забезпечує гарантований розмір власних дохідних джерел;

2) нормативи відрахувань від регульованих загальнодержавних податків щороку переглядаються, що створює ситуацію, за якої дохідна база місцевих бюджетів формується не на постійній основі;

3) при відсутності критеріїв визначення їх розміру нормативи