диво». Економічне лідерство в Західній Європі перейшло до ФРН. У країні одержали розвиток нові і новітні галузі виробництва. По продуктивності праці і виробництву ВНП на душу населення ФРН наблизилася до США, зміцніли зовнішньоекономічні позиції країни і становище західнонімецької марки.
Досить високими темпами в цей період розвивалася економіка Франції, Голландії, Бельгії. Продовжували нарощувати свій економічний потенціал такі високорозвинені країни, як Швейцарія, Швеція, Норвегія, де ВНП надушу населення навіть вище, ніж у США. У Данії, поряд із високорозвиненим сільським господарством, виникли сучасні галузі промисловості. Підвищувався рівень економічного розвитку Австрії і Фінляндії, що проголосили нейтралітет і успішно співпрацювали і з Заходом, і зі Сходом. На першому етапі післявоєнного розвитку трохи з боку від спільних шляхів економічного розвитку стояли такі країни Південної Європи, як Іспанія, Португалія і Греція, де у влади знаходилися фашистські або напівфашистські режими. Ліквідація цих режимів і вступ цих країн на шлях демократичного розвитку дали новий поштовх їхньому економічному розвитку і зближенню з іншими країнами Західної Європи.
В роки після другої світової війни, особливо в перші післявоєнні роки, країни Західної Європи одержували економічну підтримку від США, що оголосили в 1947 р. про план відбудови Західної Європи (план Маршала), відповідно до якого західноєвропейським країнам була виділена матеріальна і фінансова допомога. У тій або іншій формі США сприяли економічному розвитку Західної Європи і надалі, що мало значення особливо в умовах протистояння в Європі двох світових систем. Водночас країни з найбільш високими темпами економічного росту, що домоглися успіхів в економічному розвитку, насамперед ФРН, Франція, Італія, порушили питання про необхідність взаємного економічного зближення країн Західної Європи і виступили з найбільше радикальними планами економічної інтеграції. Ці плани знайшли втілення в створенні Європейського економічного співтовариства (ЄЕС), що не тільки створило кращі можливості для розвитку сучасного виробництва, але і зміцнювало їхні позиції у світовій економіці в порівнянні зі США.
Сьогодні в ЄЕС, перетвореному в Європейський Союз, входять усі основні країни Західної Європи (крім Швейцарії, Норвегії й Ісландії). Формування потужного інтеграційного блоку в Європі з єдиним внутрішнім ринком і єдиною валютою - важливий засіб подальшого підвищення рівня економічного розвитку європейських країн, хоча найбільше розвинені країни ЄС по продуктивності праці вже наздогнали США, а за виробництвом ВНП на душу населення істотно наблизилися до них.
Докорінно змінилося у світовій економіці і місце Японії. У економічному відношенні, зокрема за виробництвом продукції на душу населення, Японія до війни істотно відставала від найбільше розвинутих країн. У перші післявоєнні роки це відставання ще більш зросло. Однак надалі, в умовах соціально-економічних перетворень, радикальної аграрної реформи, активній ролі держави, низьких військових витрат, при збереженні на визначений час низького життєвого рівня населення Японія мала найбільше високу норму нагромадження і домоглася найбільше високих серед розвинутих країн темпів росту. За порівняно короткий історичний термін Японія наблизилася до США і найбільш розвинутих країн Західної Європи по продуктивності праці і виробництву ВНП на душу населення, а по абсолютному обсягу виробництва ВНП вийшла на друге місце у світі після США. Хоча життєвий рівень і рівень заробітної плати в Японії істотно виріс, конкурентноздатність японських товарів зберігається на високому рівні. При досить ємному внутрішньому ринку перед країною як і раніше гостро стоїть проблема більш активної участі в широкому економічному просторі.
Високий рівень економічного розвитку Австралії і Нової Зеландії базувався на інтенсивному сільськогосподарському виробництві, продукція якого (олія, м'ясо, вовна і ін.) широко експортувалася. Незважаючи на те, що в цих країнах йде створення сучасних галузей промисловості, по виробництву ВНП на душу населення (у перші післявоєнні роки вони поступалися тільки США, Канаді, Швеції і Швейцарії) їх обігнали багато європейських країн.
Американські компанії, відчувши, що країни Західної Європи і Японія наздогоняють їх по продуктивності праці і конкурентноздатності у ряду галузей, істотно збільшили капіталовкладення і підвищили витрати на НДОКР. У такий спосіб США знову вийшли на самі передові позиції у світовій економіці. За даними Міжнародного економічного форуму, що оцінює економічний стан 46 держав світу, США признаються найбільше конкурентноздатною країною світу протягом останнього десятиліття. Найбільше близькими за рівнем конкурентноздатності до США є Сінгапур і малі європейські країни. За період із 1992 по 1997 р. Японія в цьому рейтингу відкотилася з другого на дев'яте місце, Німеччина - із п'ятого на чотирнадцяте, Франція - із п'ятнадцятого на дев'ятнадцяте.
Отже, найбільш характерні штрихи до колективного портрета цієї групи країн можна обмежити такими:
розвинуте ринкове господарство;
найбільша вичерпаність джерел і факторів індустріального розвитку;
домінуюче становище у світовій економіці, яка дає змогу інтенсивно залучати в господарський обіг і власні, і чужі ресурси** На першому пленарному засіданні Академії соціальних наук, заснованої в ватикані 1994 р., відзначалось, що “розвинуті країни, де мешкає 1/5 населення світу, споживають 70% світового виробництва енергії, 75% металів і 85% деревини” (The Study of the Human Equality and Social Inequalities from the Perspective of the varios social sciences. Vatican City, 1996. P. 166 – 167).
вибухоподібне зростання фінансового сектора економіки, яке формує віртуальну господарську сферу (bubble economies);
зміщення центра ваги економічної діяльності у сферу послуг, функціонування переважно сервісної економіки;
звуження ринкового поля економіки внаслідок зростання тенденції до неспроможності ринку (market failure), поступовий перехід до постринкової неоекономіки;
різноманітний вибір в умовах обмеженості ресурсів, опора в економічній політиці на теорію поведінки фірми і споживача (біохевіоризм), теорію ігор.
Таким чином, трансформація центра
