хаотичного руху до ринку; 4) країни, що намагаються розви-вати окремі елементи ринку під впливом об'єктивної реальності (Куба, Північна Корея тощо). Між наведеними групами країн немає чітких меж, окремі країни займають проміжну позицію. Напри-клад, Монголія займає місце між другою та третьою групами, од-нак ближче до другої.
Підсумовуючи деякі ознаки та характерні риси перехідних економік, слід виділити передусім такі:
відносна тривалість тарнсформаційних процесів в економіці;
здійснення глибоких інституціональних змін, пов’язаних із перетворенням власності, зі створенням сучасної ринкової та постринкової інфраструктури;
ешелонована структурна перебудова економіки на сучасній техніко-технологічній і ресурсній базі;
перехід до нових джерел та факторів економічного розвитку, господарської еволюції;
органічна взаємодія із зовнішнім економічним середовищем;
реструктуризація соціальної політики.
Країни, що розвиваються
Велику частину країн сучасного світу, включаючи країни Азії (без Японії), Африки і Латинської Америки складають країни, що розвиваються, багато хто з який були колоніями і напівколоніями імперіалістичних держав і відстали у своєму економічному розвитку. Домінантною основою економічної сфери цієї величезної групи держав стала проблема розвитку, вибору шляху, якмй би скоротив загрозливий розрив між ними та найбільш розвинутою частиною світової економіки. Так, співвідношення між рівнями національного доходу країн ОЕСР та країнами, що розвиваються, в середині 60-х років становило 15:1, а вже на початку 90-х років зросло до 22:1; між країнами ОЕСР та найменш розвинутими державами цей показник становив 57:1.
Економіка країн, що розвиваються, носила відсталий, аграрно-сировинний характер. У міжнародному поділі праці вони відігравали роль «світового села». У багатьох із цих країн у виробництві й експорті переважала монокультура - вирощування на експорт однією-двох сільськогосподарських культур або добування того або іншого корисного копальневого. Вони, як правило, “успадковували” відсталу напівфеодальну соціально-економічну структуру. Після національного визволення ці країни вступили на шлях прискореного економічного розвитку. Зараз у країнах, що розвиваються, із тим або іншим ступенем інтенсивності йде формування національного капіталу, а в деяких із них він уже досяг досить високого рівня розвитку.
Починаючи з 60-х рр. країни, що звільнилися, домоглися більш високих темпів економічного росту, ніж промислово розвинені країни, підвищилася їхня частка у світовому ВВП. У результаті індустріалізації істотно зросла частка промисловості в їх ВВП, хоча і зараз більша частина населення зайнята в сільському господарстві і на сільське господарство припадає значна частина ВНП (див. діаграму 3).
Діаграма 3
Галузевий склад ВВП країн, що розвиваються
Джерело: [3]
Правда, у ряді країн (Алжир, Бразилія, Індонезія, Шрі-Ланка, Колумбія й ін.) частка населення, зайнятого в сільському господарстві, істотно знизилася, а частка зайнятих у промисловості зросла і майже досягла або перевищує частку зайнятих у сільському господарстві.
Йде процес диверсифікації експорту країн, що розвиваються, у якому питома вага продукції обробної промисловості зросла з 23% у 1970 р. до 67,8% у 1996 р., а питома вага продукції машинобудування - із 2,4% у 1970 р. до 30,5% у 1996 р. Водночас, починаючи з 70-х років, у країнах підсилилася економічна диференціація.
Особливе положення у світі, що розвивається, по показниках ВНП на душу населення зайняли нафтовидобувні країни - експортери нафти, насамперед країни ОПЕК. У таких країнах як Кувейт, Катар, ОАЕ, Бахрейн, Саудівська Аравія виробництво ВНП на душу населення наближається до виробництва у високорозвинених країнах. Але в групу країн експортерів нафти входять країна з різним вихідним рівнем розвитку, різними соціально-економічними і політичними режимами. Різкий зріст цін на нафту в 70-х роках призвів до значного збільшення зовнішніх прибутків цих країн. Якщо деякі країни (Алжир, Лівія й ін.) використовують їх для розвитку національної економіки і створення власної промисловості, то в багатьох державах Ближнього і Середнього Сходу значна частина прибутків привласнена правлячою феодальною або напівфеодальною верхівкою. Велика частина прибутків вивозиться за кордон, переважно в економічно розвинені країни, тому країни - експортери нафти відіграють важливу роль на міжнародному ринку позичкових капіталів.
Серед країн, що розвиваються, виділилася група країн, більш розвинутих в економічному плані. Це, насамперед, ряд країн Латинської Америки - Аргентина, Бразилія, Мексика, що наблизилися за багатьма показниках до країн високого і середнього рівня економічного розвитку. У цих країнах зріс обсяг промислового виробництва і його частки в національному доході. Зміцнилися позиції нового шару - класу підприємців.
Зріс рівень економічного розвитку ряду країн і територій Південно-Східної Азії. Разом із найбільше розвиненими країнами Латинської Америки їх сьогодні іменують новими індустріальними країнами. До них відносяться Сінгапур, Тайвань, Гонконг, що ввійшов до складу Китаю, і Південна Корея. При участі іноземного капіталу, що займає тут важливі позиції, інтенсивно розвивається обробна промисловість. В даний час за експортом продукції ці країни займають ведучі позиції серед країн, що розвиваються.
Незважаючи на те, що поки капітал нових індустріальних країн (НІК) виступає, як правило, у якості молодшого партнера ТНК промислово розвинутих країн, у ряді випадків він уже стає їхнім серйозним конкурентом на світових ринках, у тому числі і на ринках розвинутих країн. За сучасним рівнем економічного і промислового розвитку найбільше розвинені з нових індустріальних країн - Республіка Корея, Аргентина, Мексика, Сінгапур - упритул наблизилися до промислово розвинутих країн і знаходяться на одному рівні з такими європейськими державами, як Іспанія, Португалія, Греція.
Економічних успіхів домоглися й інші країни Південно-Східної Азії - Індонезія, Малайзія, Філіппін, Таїланд. Хоча більша частина населення цих країн ще зайнята в сільському господарстві, тут збільшується обсяг промислового виробництва й експорт промислової продукції, зміцнюються позиції представників національного капіталу. Цю групу країн Південно-Східної Азії разом із поруч країн Латинської Америки