тобто з'являється чистий прибуток, ця частина прибутків осідає у підприємця і може бути витрачена на його розсуд. Якщо ж розглядати макроекономічні тенденції, то наявність прибутку в галузі служить свідченням того, що галузь процвітає. У такої галузі виникне тенденція до перетворення в галузь, що розширяється по мірі того, як нові фірми, що приваблюються надприбутком, стануть створюватися або переміщатися сюди з менш прибуткових галузей. Однак поява в галузі нових фірм являє собою самообмежуючий процес. З вступом нових фірм в галузь ринкова пропозиція її продукту зросте по відношенню до ринкового попиту. Це поступово знижує ринкову ціну на даний продукт, поки вона згодом не досягне рівня, при якому економічний прибуток зникне; іншими словами, конкуренція зводить цей прибуток на нівець. Таке співвідношення ринкової пропозиції і попиту, коли економічний прибуток стає нульовим, і визначає загальну кількість зробленого продукту. У цій ситуації галузь досягає "рівноваги обсягу виробництва", принаймні, доти, поки нові зміни в ринковому попиті і пропозиції не порушать цю рівновагу. Зворотне відбувається тоді, коли в галузі після насичення (стабілізації) ринку падає попит на її продукцію або рівень пропозиції вищий за рівень попиту. У цьому випадку чистий прибуток зникає, і виникає недостача коштів на покриття економічних витрат. Тоді фірми вимушені скорочувати виробництво або перейти в іншу галузь. У світлі сказаного "ринкова свобода" - поняття відносне: з одного боку, ініціатива підприємця вільна, з іншого - самі ринкові механізми вельми сильно обмежують підприємця.
Як же повинне бути організоване виробництво в ринковій економіці? Це питання складається з трьох частин: як повинні розподілятися ресурси між окремими галузями? які саме фірми повинні здійснювати виробництво в даній галузі? які комбінації ресурсів, яку технологію кожна фірма повинна застосовувати? На перше питання відповідь вже була дана: ринкова система направляє ресурси в ті галузі, на продукти яких споживачі пред'являють досить високий попит, щоб виробництво цих продуктів могло бути прибутковим; одночасно, така, система позбавляє неприбуткові галузі рідкісних ресурсів. Друга і третя частини тісно взаємопов'язані. У конкретній ринковій економіці виробництво здійснюють лише ті фірми, які бажають і здатні застосовувати економічно найбільш ефективні технології виробництва, при виборі яких потрібно враховувати, що економічна ефективність залежить, передусім, від двох чинників: від технології, що є, тобто від альтернативних комбінацій ресурсів виробництва, які забезпечують випуск бажаної продукції; від цін, за якими можна придбати необхідні ресурси.
Комбінація ресурсів, яка економічно найбільш ефективна, залежить не від фізичних або інженерних характеристик продукції, що забезпечуються технологією, але також від відносної вартості необхідних ресурсів, що вимірюється ринковими цінами на них. Отже, технологія, що вимагає застосування лише декількох фізичних ресурсів для виробництва даного обсягу продукції, може виявитися економічно аж ніяк неефективною, якщо на необхідні ресурси існують дуже високі ринкові ціни. Іншими словами, економічна ефективність означає отримання даного обсягу продукції при найменших витратах рідкісних ресурсів, причому як продукція, так і ресурси, що застосовуються вимірюються у вартісному вираженні. Отже, найбільш економічна комбінація ресурсів і буде найбільш ефективною, а значить, буде використовуватися для виробництва даного товару.
У вирішенні проблеми розподілу загального обсягу продукції ринкова система грає двояку роль. Взагалі кажучи, будь-який даний продукт розподіляється між споживачами на основі їх здатності і бажання заплатити за нього існуючу ринкову ціну.
А що визначає здатність споживача заплатити за певний продукт? Розмір його грошового прибутку. У свою чергу, грошовий прибуток залежить від кількості різних матеріальних і людських ресурсів, що постачаються одержувачем прибутку на ринок, і від цін, за якими ці ресурси можуть бути продані на ресурсному ринку. Таким чином, ціни на ресурси грають ключову роль в формуванні розміру прибутку, який кожне господарство готове запропонувати в обмін на частину суспільного продукту. А така готовність купити даний продукт залежить від того, чи віддає споживач перевагу цьому продукту, коли він порівнює його з іншими близькими замінниками продукту, що є і відносними цінами на них. Отже, ціни на продукти, в свою чергу, грають ключову роль в формуванні структури витрат споживачів.
Необхідно підкреслити, що ринковій системі як механізму розподілу суспільного продукту не властиві які-небудь етичні принципи. Господарства, яким різними шляхами вдалося зосередити в своєму розпорядженні великі суми грошей, можуть розпоряджатися великими частками суспільного продукту. Інші, постачаючи на ринок некваліфіковані і порівняно непродуктивні трудові ресурси в обмін на низьку заробітну плату, отримують скудні грошові прибутки і відповідно малі частки національного продукту.
Орієнтуюча роль цін займає важливе місце в здатності ринкової системи пристосовуватися до змін попиту і пропозиції на даний вигляд послуг, товару або ресурсів.
Здатність ринкової системи сигналізувати про зміни в такій базисній сфері, як споживчі смаки, і викликати належну реакцію з боку підприємств і постачальників ресурсів називається направляючою, або такою що орієнтує функцією цін. Впливаючи на ціни продуктів і на прибутки, зміни в споживчих смаках диктують розширення одних галузей і скорочення інших. Ці коректування здійснюються через ресурсний ринок, оскільки галузі, що розширяються пред'являють більший попит на ресурси, а що скорочуються - знижують на них попит.
Роль "невидимої руки" конкуренції.
Хоч організаційним механізмом чистого капіталізму служить ринкова система, необхідно визнати важливу роль конкуренції як механізму контролю в такій економіці. Ринковий механізм пропозиції і попиту повідомляє бажання споживачів підприємствам, а через них - і постачальникам ресурсів. Однак саме конкуренція примушує підприємства і постачальників ресурсів належним образом задовольняти ці бажання.
Тим часом конкуренція не
