Особливість товару робоча сила полягає також у тому, що її не можна покласти до складу на зберігання, як це можна зробити з іншими товарами. Якщо робітник не продав свою здатність до праці, то йому як власнику робочої сили нема жодної користі з цього. Більше того, він не буде мати прибутку, отже, і всіх необхідних для свого існування життєвих засобів. Тим не менше його здатність до праці вимагатиме все нових життєвих засобів для її підтримання. Кількість цих життєвих засобів та х ціна на ринок споживчих товарів визначені як до продажу здатності до праці і потрібні йому постійно, незалежно від того, продав чи він свою робочу силу.

Є щ одна особливість робочої сили як товару, на яку не можна не звернути увагу. Це корисність цього товару після його купівлі, коли він вже починає використовуватись. Робоча сила не знищується при використанні, а навпаки створює всі блага людства і бере участь у збагаченні всіх верств населення.

Робітник, працюючи на підприємця, за свою працю отримує винагороду, яка є заробітною платою. Заробітна плата за сучасно дійсності є складних і часто двозначним поняттям. Потрібний певний ряд попередніх відмінностей.

Перша відмінність ґрунтується на джерелі отриманого прибутку: зарплата за виробіток і соціальна заробітна плата.

Зарплатою за виробіток (прямою зарплатою) називають таку її форму, яка напряму пов’язана з участю робітника у виробничому процесі; вона вимірює продуктивний внесок працівника в діяльність підприємства. Зарплата за виробіток є переважно індивідуальною; існують три основні її варіанти:

почасова, розмір якої залежить від кількості відпрацьованого часу; може бути погодинною або поденною, потижневою або помісячною;

відрядна(поштучна) залежить від кількості виробленої продукції;

преміальна(прогресивна) зарплата намагається об’єднати переваги почасової і відрядної форм.

В деяких випадках зарплата за виробіток є колективною, бо виплачується групі робітників, щоб посилити їхню взаємну солідарність.

Поряд із прямою зарплатою розвивається соціальна (непряма) заробітна плата, яка не залежить від виробничої діяльності робітника, але відображає увагу до нього як до особистості, враховує його сімейне і соціальне положення.

Соціальна заробітна плата включає:

сімейну зарплату: всі регулярні виплати на родину і виплати разового характеру;

виплати із соціального забезпечення;

передбачувані платежі(оплачувана відпустка);

відкладена зарплата: пенсії.

Заробітна плата становить собою і витрати, і прибуток. Все залежить від того, як дивитись збоку власника грошей чи з боку того, хто їх отримує.

Зарплата, виплачувана підприємцем, включає:

зарплату за виробіток, яка доповнюється преміями і оплатою натурою індивідуального і колективного характеру;

відпускні, оплачувані святкові дні та особливі винагороди (річні премії);

податки, прямо пов’язані з наймом робочої сили;

соціальні внески, які приймають форму податку;

соціальні витрати, які підприємства сплачують добровільно;

витрати підприємств на житло і на професійну підготовку свого персоналу;

оплати натурою індивідуального і колективного(утримання їдалень, медичних служб тощо) характеру.

Заробітна плата для робітника включає пряму і соціальну зарплату, виключаючи виплати на відкладену зарплату(внески в пенсійний фонд або фонд соціального страхування) та кошти на оплату прямих податків, якими оподатковуються особи найманої праці. В результаті у працівника залишається частковий прибуток.

Крім цього, розрізняється також номінальна і реальна заробітна плата. Перша з них означає суму грошей, яку отримують робітники за свою працю. Друга засвідчує кількість товарів і послуг, які працівник може придбати на зароблені гроші. З метою визначення рівня реальної зарплати індекс номінальної ділиться на індекс вартості життя.

Оплата праці грає подвійну функцію: з одного боку, є головним джерелом прибутків робітників і підвищення їх життєвого рівня, з іншого основним важелем матеріального стимулювання росту і підвищення ефективності виробництва. При більш близькому розгляді можна виділити наступні функції заробітної плати:

забезпечує відтворення робочої сили, тобто підтримання умов життя робітника, який повинен мати можливість нормально жити, відпочивати від роботи, ростити дітей (майбутні трудові ресурси);

матеріальне стимулювання:

підвищення кваліфікації(у підприємствах зацікавлені у висококваліфікованих кадрах, яким платять більшу зарплату, тому робітник повинен підвищувати свою кваліфікацію);

підвищення продуктивності праці;

поліпшення якості продукції.

Таким чином, ціною праці є заробітна плата грошовий вираз вартості і ціни робочої сили. Зарплата визначається вартістю засобів існування, необхідних для її відтворення. До неї входять вартість харчування, одягу, взуття, послуг, витрат на утримання сім’ї, освіту, охорону здоров’я, відпочинок, задоволення культурних запитів та інші потреби.

Особливості відтворення робочої сили як особливого товару в сучасній Україні

Визначення сутності ринку робочої сили було і залишається предметом гострих дискусій. Ринок робочої сили розглядався як економічна категорія, властива лише капіталістичному суспільству, а безробіття як результат дії пануючих на ринку праці відносин. Зараз є мало наукової та нормативно-правової літератури, в якій давалося б чітке визначення ринку робочої сили, його ролі ті функцій. Дослідники розглядають головним чином окремі аспекти і висловлюють часто діаметрально протилежні за своїм змістом думки.

Ряд науковців розглядає ринок робочої сили як сферу обігу специфічного товару “робоча сила” Див. список літератури, №10,-с.3..

Зустрічаються визначення ринку робочої сили, з одного боку, як механізму саморегуляції попиту на робочу силу ті її пропозицію, а з другого як такого, що не регулює безпосередньо процесів купівлі-продажу робочої сили, а лише створює умови для задоволення попиту та пропозиції, опосередковуючи узгодження потреб роботодавця і того, хто має бажання працювати за наймом. Маслова И.С. Эффективная занятость и рынок рабочей силы//// Вестник статистики.-1990.№12-с.11

Проте було б невірно зводити ринок робочої