1). розподіл податків та інших доходів між бюджетами різних рівнів;

2). розщеплення поступлень від податків шляхом закріплення за кожним рівнем бюджетної системи конкретних часток податку в межах єдиної ставки оподаткування;

3). встановлення територіальних надбавок до загальнодержавних податків.

Застосування того чи іншого способу розмежування доходів залежить від засад побудови бюджетної системи, які у свою чергу визначаються державним устроєм країни.

В унітарних(єдиних) державах, як правило використовуються другий і третій спосіб розмежування доходів усередині бюджетної системи, органи місцевого самоврядування одержують власні доходи, збалансування місцевих бюджетів досягаються за допомогою передачі частини зібраних на їх території загальнодержавних податків або місцевій владі надається право встановлювати надбавки до податків (у межах, визначених центральним урядом).

У федеративних країнах частіше застосовується розмежування доходів, тобто чіткий поділ податків та інших доходів між центральним бюджетом, бюджетами членів федерації і місцевими бюджетами. Крім того, для бюджетного федералізму характерна самостійність суб’єктів федерації у встановленні власних податків-фіскальний федералізм, при цьому поступлення доходів можуть також розщеплюватися між окремими ланками бюджетної системи, які відповідають різним рівням управління.

В Україні з її перехідною економікою бюджетна система в перші роки після здобуття незалежності мала багато рис, успадкованих від бюджетної системи колишнього СРСР, зокрема їй була притаманна практика розщеплення податків між різними рівнями бюджетів, яка сформувалася внаслідок зміцнення централізованих засад в управлінні країною, обмеження прав місцевих органів влади. Розмежування доходів між ланками бюджетної системи в нашій країні до недавнього часу представляло симбіоз першого і другого з відзначених методів.

До 1997 р. переважно використовувався метод розщеплення податків між Державним бюджетом України і місцевими бюджетами; у 1997-1998рр. намітилася тенденція до розподілу податків у Державний бюджет України були передані непрямі податки, у місцеві бюджети - прямі; у 1999 р. знову відбулося повернення до системи розщеплень податкових надходжень. У 2000-2002 рр. діє система розподілу податкових надходжень.

Протягом тривалого часу у вітчизняній бюджетній практиці застосовувалися наступні два методи бюджетного регулювання:1). метод відсоткових відрахувань від загальнодержавних податків та доходів, які надходять на території місцевого бюджету ;2). надання фінансової допомоги бюджетам у певній визначеній сумі (бюджетні трансферти). В даний час перевага віддана трансфертам.

Трансферти - це кошти, які безплатно і безповоротно передаються з одного бюджету в інший. Міжбюджетні трансферти поділяються на чотири види.

Перший вид – це дотації вирівнювання, які надаються з Державного бюджету України місцевим бюджетом. Основною метою даного виду трансфертів є здійснення вирівнювання дохідної спроможності бюджету, який її отримує, тобто, у кінцевому підсумку, проведення фінансового вирівнювання.

Другий вид міжбюджетних трансфертів – це субвенції; вони можуть надаватися як з державного, так і місцевих бюджетів. Характерною ознакою субвенцій є цільове використання одержаних коштів, основні напрямки якого визначено:

здійснення програм соціального захисту;

компенсація втрат доходів бюджетів місцевого самоврядування на виконання власних повноважень внаслідок надання пільг, встановлених державою;

виконання інвестиційних проектів;

утримання об’єктів спільного користування чи ліквідація негативних наслідків діяльності об’єктів спільного користування;

виконання власних повноважень територіальних громад сіл, селищ, міст та їх об'єднань;

інші цілі.

Третій вид трансфертів представляє передачу коштів до державного або місцевого бюджету з інших місцевих бюджетів у випадках, коли прогнозні показники доходів місцевого бюджету перевищують розрахунковий обсяг видатків. Четвертий вид міжбюджетних трансфертів-це інші дотації, які надаються з державного бюджету до місцевих бюджетів.

3. Фінансова безпека і малий бізнес

В економічній літературі чіткого визначення категорії “фінансова безпека” немає. Український професор О.І. Барановський зауважує, що “фінансова безпека являє собою надзвичайно складну багаторівневу систему, яка охоплює фінансову безпеку окремого громадянина, домашніх господарств, населення, підприємців, підприємств, організацій тощо”. Отже, йдеться про захищеність фінансових інтересів на макро - і мікрорівнях.

В умовах глобалізації фінансових ринків розширюється рух капіталу між країнами, для одних він приносить додаткові накопичення, для інших - фінансову залежність від економічного розвинених країн. Завдяки глобалізації досягається зближення світових культур, удосконалюється міжнародне співробітництво, розширюються можливості науково-технічного прогресу тощо. Однак глобалізація не позбавлена і суттєвих негативів, а саме: зростає розрив між багатими і бідними державами-багаті стають іще багатшими, а бідні - ще біднішими, що загострює безпеку останніх. Серед особливих небезпек цього процесу слід назвати зростання тероризму ,злочинності й наркоторгівлі.

При цьому значне місце в розвитку економіки, у тому числі й малого бізнесу, належить внутрішнім чинникам, серед яких відзначимо стихійний процес приватизації, який розпочався після прийняття у лютому 1991 року Закону України “Про власність”. У перші роки незалежності приватизація відбувалася без урахування фінансових інтересів держави, вона не сформувала господаря; який був би зацікавлений в оздоровленні національної економіки.

У країні з'явився тіньовий капітал, який є реальною загрозою для економіки, Президент України Л.Д.Кучма з цього приводу зауважив: “Найбільш небезпечним є зміцнення позицій тіньового капіталу, його настирливі намагання підпорядкувати економіку та державу власним корпоративним інтересам”.

Цьому процесові протидіє НБУ, який останнім часом зайняв жорстку позицію щодо боротьби з тіньовим капіталом. На думку вчених, майбутнє економічне щодо боротьби з тіньовим капіталом. На думку вчених, майбутнє економічне зростання зумовлюється глибиною розвитку банківської системи, що вимірюється рівнем монетизації економіки.

Нині рівень монетизації зростає і сьогодні становить 27,97%. Обсяг грошей поза банками сягає понад 26 млрд.грн. Країна відчуває потребу у фінансових ресурсах, зумовлену значною мірою грубими помилками при розподілі національного багатства у перші роки незалежності.

Реформування економіки, розпочате тоді, відбувалося украй непослідовно грубими помилками, без урахування національних, при запізнілому проведенні грошової реформи, збереженні монополії тощо. Як результат-загострилася національна безпека, розпочався відплив інтелектуального, матеріального і фінансового капіталів за кордон, “розквітла” тіньова