програми мають підкріплюватися даними про показники продуктивності, питомих витрат та інші показники ефективності;—

програми мають оцінюватися з точки зору витрат і вигоди до початку їх здійснення;—

така оцінка має охоплювати аналіз політичних, соціальних, правових і адміністративних питань;—

мета програми має вказуватися з точки зору результатів і передбачуваних вигод;—

у комплексних програмах треба вказувати також обов'язки конкретних організацій;—

з метою аналізу можна здійснювати укрупнення програм, що виходять за межі окремих організацій, не порушуючи при цьому структуру обов'язків конкретних організацій;—

для підготовки детальних кошторисів керівникам необхідно дати загальні орієнтири щодо цілей, які мають бути досягнуті у поточному році; вказати конкретно заплановані суми, що вважаються обгрунтованими для програм; дозволити установам складати запасні варіанти програм, якщо кошториси перевищують цільові показники; передбачити в окремих випадках проведення досліджень до прийняття остаточних рішень;—

доходи і видатки слід координувати постійно, з тим щоб можна було виявити зміну доходів і їхній вплив на видатки;—

контроль за видатками може здійснюватися в розрізі як програм, так і цілей.

Отже, програмно-цільовий підхід у бюджетному процесі загалом включає такі основні елементи:

1) визначення загальної мети програми (на середньостроковий період),завдань програми на короткостроковий період;напрямів діяльності, які забезпечують реалізацію програми;

2) середньострокове бюджетне планування — при визначенні видатків на бюджетну програму на плановий рік кожний головний розпорядник повинен оцінювати необхідні і можливі бюджетні ресурси для її продовження у наступних за плановим роках, очікуваний результат і вплив від упровадження бюджетної програми у плановому році на обсяг відповідних видатків у наступні періоди;

3) виділення головними розпорядниками пріоритетних бюджетних програм відповідно до основної мети діяльності такого головного розпорядника;

4) визначення відповідального за виконання бюджетної програми у системі головного розпорядника (відповідального виконавця);

5) розроблення критеріїв оцінки й аналізу результативності бюджетної програми щодо обсягів витрат, кінцевого продукту і якості (результативні показники);

6) регулярні звіти головних розпорядників за досягнуті результати у процесі упровадження відповідних бюджетних програм.

Для розуміння інноваційності бюджету за програмами і користі застосування саме цього методу складання бюджету слід розглянути різницю між традиційним та програмно-цільовим методом. Передусім традиційний бюджет виконує контрольні функції, бюджет за програмами, крім контрольних, виконує також управлінські функції. Він упорядковує організацію діяльності головного розпорядника щодо формування і виконання своїх бюджетних програм шляхом чіткого розмежування відповідальності між виконавцями за реалізацію кожної бюджетної програми, а також підвищує відповідальність головного розпорядника в цілому за дотримання відповідності всіх своїх бюджетних програм встановленій меті його діяльності, їх фінансове забезпечення, поліпшує управління бюджетними програмами.

Бюджет за програмами можна розглядати як засіб вираження фінансової та програмної політики держави і органів місцевого самоврядування. Він є знаряддям реалізації Програми діяльності Кабінету Міністрів України, Державної програми економічного й соціального розвитку на середньостроковий період, де окреслені пріоритети розвитку економіки і черговість реалізації окремих завдань фінансової політики.

Бюджет за програмами спрямований на досягнення конкретних цілей, він дає чітке розуміння державним органам та громадськості, на що витрачаються бюджетні кошти, забезпечує прозорість бюджету.

У бюджеті традиційного типу можна встановити витрати на окремі галузі, наприклад, охорону здоров'я, освіту, науку, культуру і т. ін. У бюджеті за програмами окремі завдання об'єднують у собі видатки з різних статей бюджетної класифікації, рахуються загальні кошти, потрібні для виконання даного завдання.

У традиційному типі бюджету витрати часто планувалися "на виріст", "від досягнутого", внаслідок чого спостерігалося нераціональне витрачання бюджетних коштів; у бюджеті за програмами обчислюється загальна вартість виконання даного завдання і можна показати наслідки змін у напрямі реалізації певного завдання.

Новий підхід дає також можливість обчислити показники ефективності реалізації окремих завдань, сприяє ефективності розподілу й використання бюджетних коштів, встановленню пріоритетів і визначенню доцільності окремих видатків бюджету.

За нових підходів до формування бюджету відрізняється також і звітність. У бюджеті за програмами складаються піврічні і річні звіти у синтетичному й аналітичному вигляді. Останнє є порівнянням кількості витрачених коштів з установленим раніше обсягом виконання окремих завдань. У традиційному бюджеті звітність полягає у порівнянні здійснених фактично витрат із затвердженими за окремими розділами, статтями бюджетної класифікації. Така інформація небагато говорить про те, що було зроблено за витрачені кошти. Завдяки звітності у бюджеті за програмами можна порівнювати виконання подібних завдань за окремі роки.

Програмування бюджету пов'язане з необхідністю визначити результативність програм. Будь-яка спроба кількісно оцінити результативність програми спрямована на те, аби створити основу для оцінки ефективності діяльності щодо виконання даної програми.

Донедавна поняття ефективності використовувалося для визначення співвідношення між витраченими ресурсами і одержаними результатами. Воно визначало взаємозв'язок між виробництвом товарів, послуг, а також іншими результатами діяльності, і ресурсами, використаними для їх виробництва на запланованому рівні. Це дещо звужений підхід до поняття ефективності, яке відрізняється від поняття ефективності асигнувань, що грунтується на розмірах витрат. Така ефективність вважається досягнутою, якщо вартість будь-якого одержаного продукту зведена до мінімуму шляхом використання такого поєднання чинників виробництва, коли жодне із них не можна замінити іншим без збільшення витрат. У найшир-шому розумінні, коли звертається увага на витрати і суспільну корисність, ця ефективність вважається досягнутою у тому разі, якщо забезпечено задоволення споживача.

Що стосується співвідношення ефективності і результативності, то поняття ефективності має вужче тлумачення. Результативність охоплює не лише ефективність, а й якість товарів і послуг, а також організацію праці.

Оцінка ефективності у широкому розумінні включає три методи: аналіз співвідношень, регресійний аналіз і аналіз пакета даних.

Аналіз співвідношень дає змогу здійснювати порівняння з даними, досягнутими в попередні роки щодо певних