дефіцит не означає незбалансованості бюджету, оскільки при його складанні і затвердженні встановлюються відповідні джерела фінансування. Отже, необхідно чітко розрізняти бюджетний дефіцит і незбалансованість бюджету у зв'язку з невизначеністю у джерелах покриття дефіциту. Відсутність чіткої політики стосовно бюджетного дефіциту і визначення джерел його покриття характеризує стан бюджету, який умовно можна назвати бюджетною пустотою, чи дірою. Тобто в бюджет включається певна сума видатків, що не мають відповідного забезпечення. Таке явище загалом неприпустиме. Однак в Україні на початку 90-х років воно мало місце. Затверджувався неврівноважений бюджет, що значно ускладнювало його виконання. Адже при незабезпеченому перевищенні видатків над доходами неясно, які видатки треба фінансувати, а які не треба. З іншого боку, виходячи із законодавчого характеру бюджету необхідно фінансувати всі затверджені видатки, але за рахунок чого?
Бюджетний дефіцит має різні прояви і причини. Його не можна оцінювати однозначно, оскільки завжди необхідно враховувати всі його чинники. Характеристика дефіциту дається за такими ознаками (рис. 6):
формою прояву;
причинами виникнення;
спрямуванням коштів.
Рис. 6. Характеристика бюджетного дефіциту
За формою прояву розрізняють відкритий і прихований дефіцит. Відкритий дефіцит — це офіційно зафіксований стан бюджету під час його затвердження у відповідному документі: Законі про Державний бюджет чи в рішенні місцевих органів влади. Прихований дефіцит офіційно не визнається. Існує кілька варіантів прихованого і напівприхованого дефіциту. По-перше, це завищення планових показників доходів. По суті, воно означає фальсифікацію основного фінансового плану держави, яка все одно виявиться при виконанні бюджету. Така фальсифікація може бути як свідомою — для реалізації певних політичних, економічних чи фінансових цілей, так і наслідком невисокого рівня планування доходів, бажанням сприймати неможливе за реальність. Виходячи з рівня виконання плану доходів в Україні в останні роки, можна стверджувати, що певні елементи прихованого дефіциту шляхом завищення планових завдань мали місце. По-друге, завищення доходів може мати напівприхований характер. В Україні, наприклад, у деякі бюджетні роки до складу дохідної частини бюджету входила стаття «Доходи, що мають бути мобілізовані в процесі виконання бюджету». Виходячи з вимоги достовірності бюджетного планування затверджений бюджет має містити тільки реальні доходи. Тому, з одного боку, якщо це саме такі реальні доходи, то їх необхідно було чітко визначити і зарахувати до бюджету в конкретних формах. Якщо це малоймовірні або взагалі тільки бажані доходи, то їх неможливо включати до бюджету. Фактично це було нереальне завищення доходів бюджету з метою фіктивного його збалансування. По-третє, можливий варіант напівприхованого-напіввідкритого дефіциту, коли в затвердженому бюджеті дефіцит не виділяється, однак до складу доходів включаються такі надходження, які є джерелами його фінансування.
Прихований бюджетний дефіцит — вкрай небажане явище, особливо його перша форма — завищення планових показників доходів. Адже при виконанні бюджету цих надходжень все одно не буде. Однак під них заплановані певні видатки. Згорнути ж окремі програми і скоротити видатки вже в процесі виконання бюджету значно складніше, ніж відмовитись від них з самого початку. Такий підхід відбиває бажання органів влади й управління давати обіцянки, які не можуть бути виконані, тобто штучно підвищувати свій імідж. Стосовно другої і третьої форм прихованого дефіциту можна відзначити, що вони нагадують гру в піжмурки, спробу приховати очевидне. Такий підхід характеризує фінансову казуїстику, коли ігноруються загальноприйняті визначення, терміни і підходи.
За причинами виникнення бюджетний дефіцит поділяється на вимушений і свідомий. Вимушений бюджетний дефіцит є наслідком економічної і фінансової кризи. Слід також зазначити, що він пов'язаний із бажанням чи необхідністю витрачати коштів більше, ніж їх є в наявності. Адже завжди можна скоротити видатки до наявних доходів, або, підвищивши рівень оподаткування, збільшити доходи і цим вирішити проблему. Однак у дійсності все набагато складніше. Наприклад, в Україні скорочення видатків бюджету практично неможливе. За умов існуючих пропорцій розподілу ВВП і низького рівня індивідуальних доходів населення зменшити видатки на соціальну сферу та інші цілі просто нереально. Тобто практично це можна зробити, але до чого таке рішення приведе? Аналогічно немає можливості підвищити рівень оподаткування — він і так надто високий.
Конкретними причинами бюджетного дефіциту в Україні є надмірно роздута бюджетна сфера, яка дісталась у спадщину від адміністративно-командної системи, а головне — низький рівень ВВП на душу населення. Так, якщо в розвинених країнах світу він становить 25—40 тис. дол. США на рік, то в Україні наразі перебуває на рівні 1000 дол. на рік. У цілому вимушений бюджетний дефіцит у будь-якій країні є спробою пом'якшення складної фінансової ситуації.
Свідомий бюджетний дефіцит пов'язаний з проведенням політики так званих «позикових» фінансів. Формування доходів бюджету може здійснюватись на основі «податкових» чи «позикових» фінансів. Політика «податкових» фінансів виходить з повного забезпечення доходів бюджету за рахунок податкових надходжень. Це створює стабільну дохідну базу, адже податки не треба повертати. Політика «позикових» фінансів ґрунтується на необхідності обмеження рівня оподаткування і забезпечення частини бюджетних видатків через позики. Якщо вимушений бюджетний дефіцит є наслідком дефіциту фінансових ресурсів у країні, то свідомий, як правило, можливий саме за наявності вільних ресурсів, що їх фізичні та юридичні особи можуть надати державі у тимчасове користування. Це дефіцит тільки бюджету держави, фінансовий стан підприємств і громадян у цілому може бути задовільний або й дуже добрий. Обмеження рівня оподаткування сприяє розвиткові виробництва і зростанню доходів у суспільстві. Держава ж може бути справді багатою лише у багатому суспільстві. Адже багата держава у бідному суспільстві — це нонсенс, який