розвитку розв'язуються на основі єдиного централізованого планування. Досвід колишнього СРСР та інших країн так званого соціалістичного табору показав, що в цілому така система була дієздатною. Однак, по-перше, повного збалансованого соціально-економічного розвитку так ніколи і не було досягнуто (слід зауважити, що і ринкова — як саморегулівна, так і регульована — економіка теж не забезпечують повної збалансованості, але наближаються до неї значно ближче, ніж планова). По-друге, те збалансування розвитку економіки, яке забезпечувалось плановими методами, досягалося на дуже низькому (порівняно з розвиненими країнами) рівні забезпечення економічних і соціальних потреб, що визначалося низьким рівнем ефективності виробництва. Тобто планова економіка здатна певною мірою забезпечити керованість і збалансованість розвитку, однак при низькому життєвому рівні. Головне ж — у ній не закладена внутрішня мотивація до саморозвитку, бо це суперечило керуванню ззовні. Бюджет держави в умовах планової економіки відігравав пасивну роль. На нього покладалась функція фінансового забезпечення реалізації плану економічного і соціального розвитку, він був похідним від плану. Другий спосіб державного регулювання економіки ґрунтується на застосуванні економічних методів управління, їх основу складають фінансові інструменти і важелі впливу, що формують фінансовий механізм держави, чим і пояснюється роль фінансів у суспільстві. Фінансовий механізм являє собою сукупність фінансових методів і форм впливу на розвиток суспільства. Бюджетний вплив є складовою цього механізму. Розглянемо роль і місце бюджету держави у фінансовому механізмі і в державному регулюванні економічного і соціального розвитку.
Фінансовий механізм складається з двох підсистем, які відображають узагальнені методи фінансового впливу: фінансове забезпечення і фінансове регулювання. Вплив цього механізму на різні аспекти виробничої і соціальної сфер має кількісну і якісну визначеність. Кількісна виявляється в обсязі коштів, які виділяються з різних джерел на певні цілі. Вона характеризує підсистему фінансового забезпечення, що є першоосновою дії фінансового механізму. Без відповідних асигнувань неможливе розв'язання жодного завдання розвитку суспільства. При цьому дуже важливо, у який спосіб здійснювалось формування ресурсів, у яких формах і якими каналами відбувався їх рух, на яких умовах вони виділяються і використовуються. Якісна визначеність фінансового впливу виявляється саме в характері розподілу і руху фінансових ресурсів. Вона відображає підсистему фінансового регулювання. Ця підсистема має забезпечити відповідні пропорції розподілу ВВП і фінансових ресурсів. Установлюючи інструменти розподілу, держава вводить у дію фінансові інструменти впливу. Склад і структура фінансового механізму та місце в ньому бюджету показані на схемі (рис. 1).
Рис. 1. Структура фінансового механізму
Фінансове забезпечення — це система джерел і форм фінансування розвитку економічної і соціальної сфер суспільства. Воно здійснюється в трьох формах: самофінансування, кредитування, бюджетні асигнування.
Самофінансування — це покриття витрат за рахунок власних коштів. Воно є визначальною формою фінансового забезпечення, хоча і не основною за питомою вагою. Залучення в обіг інших джерел коштів можливе лише за наявності певного рівня самофінансування. Цей рівень є гарантією для банків, наприклад при видачі кредитів. Для самих банків теж установлюється мінімальний розмір статутного фонду.
Кредитування як форма фінансового забезпечення означає покриття частини витрат за рахунок позичених коштів. Воно здійснюється у формах комерційного і банківського кредитів. Кредитування — дуже вигідна й ефективна форма фінансового забезпечення, її вигідність полягає в економії суспільних фінансових ресурсів, адже в процесі кругообігу одні й ті самі ресурси можуть використовуватись у різний час різними суб'єктами. Ефективність забезпечується встановленням таких принципів кредитування, як повороткість, терміновість, платність, матеріальна забезпеченість. Це змушує позичальників працювати максимально ефективно. Для отримання кредиту потрібно мати відповідне матеріальне забезпечення і стабільні фінансові результати. Для погашення кредиту в строк і сплати процентів необхідно мати сталий фінансовий стан і джерело сплати процентів — виручку від реалізації та прибуток.
Бюджетні асигнування — це форма фінансового забезпечення за рахунок централізованого фонду грошових коштів держави. Воно може здійснюватись на поворотній і безповоротній основі. Характерною ознакою бюджетних асигнувань є саме їх безповоротність, однак за певних умов можуть надаватись (як в Україні, наприклад) бюджетні кредити суб'єктами господарювання. Проте фактично ці кредити відіграють роль тимчасової фінансової допомоги.
Роль і місце бюджетних асигнувань у системі фінансового забезпечення визначаються моделлю фінансових відносин у суспільстві. Фінансова модель планової економіки, що характеризується значним рівнем централізації ВВП у бюджеті (причому вже на етапі первинного розподілу), установлювала провідну роль бюджету в системі фінансового забезпечення. Бюджетні асигнування були основною за питомою вагою формою фінансового забезпечення і відігравали балансуючу роль у системі джерел фінансування. При цьому, ще раз нагадуємо, активної ролі бюджет не відігравав, а був призначений для фінансового забезпечення планів економічного і соціального розвитку. Спостерігалася явна суперечність між кількісною і якісною сторонами бюджетного впливу. Оскільки бюджетні асигнування виділялись на безповоротній основі, то сформувалась утриманська психологія. Адже бюджетні асигнування не потрібно було заробляти, як власні джерела, їх не треба було повертати і платити за їх використання проценти, як за кредити. Це стало однією з причин низької ефективності планової економіки і врешті-решт призвело до кризи.
В умовах фінансової моделі ринкової економіки бюджетні асигнування відіграють значно меншу роль у системі форм фінансового забезпечення. В економічній сфері державні субсидії фактично є одним із регуляторів її розвитку, тобто більшою мірою належать до підсистеми фінансового регулювання, їх мета полягає не стільки у фінансовому забезпеченні певних економічних потреб, скільки у впливі на окремі сторони розвитку.
У соціальній сфері роль бюджетних асигнувань в окремих країнах може суттєво різнитися залежно від того, яку фінансову модель взято за