Отже, роль бюджету у системі фінансового забезпечення може бути різною. Причому не завжди вона залежить від питомої ваги бюджетних асигнувань у загальному обсязі фінансування. Для України у процесі переходу до ринкових відносин досить актуальним є на перший погляд парадоксальне завдання підвищення ролі бюджету через зниження його значення. Це може бути досягнуто насамперед заміною його пасивної ролі (при значній питомій вазі) активним впливом бюджетних асигнувань на різні сторони соціально-економічного розвитку.

Слід також відзначити, що неможливо повністю відмовитися від бюджетних асигнувань. Вони є однією з важливих і необхідних форм фінансового забезпечення. Проблема полягає в тому, що ця форма асигнувань повинна виконувати ті функції, які саме їй властиві, а не вторгатися до сфери використання інших форм. Вона не може заміняти самофінансування, як це було за умов планової економіки. Одне із головних завдань економіки України полягає у ліквідації збитковості підприємств і системи їх державного дотування. Бюджетні асигнування не повинні відігравати ролі балансуючого елемента в системі джерел фінансового забезпечення — це функція кредиту. Ці асигнування слід використовувати там, де не ставиться завдання забезпечення отримання прибутку, тобто у сфері некомерційної діяльності. Однак при цьому в Україні необхідно переглянути сам склад таких неприбуткових підприємств і установ, звести його до мінімуму, залишивши за бюджетом тільки ту сферу, куди інші джерела фінансування спрямувати неможливо. Незважаючи на обмеження сфери бюджетного фінансування в певних історичних умовах, воно може відігравати досить значну роль. Мова йде про дефіцитне бюджетне фінансування інвестицій на основі кейнсіанської теорії. Бюджетні асигнування розглядаються як «мультиплікатор» (множник, розмножувальник) розвитку економіки. Вони створюють первинний попит і первинну зайнятість, унаслідок чого підвищується купівельна спроможність населення, розширюється збут товарів і послуг. Відтак стають вигідними нові інвестиції. Первинний попит і первинна зайнятість створюють вторинні, третинні і т. д. попит і зайнятість, тобто відбувається явище «поширення хвилі видатків». Саме проблема залучення інвестицій є найбільш актуальною і складною для України, і тому, скорочуючи обсяги бюджетного фінансування і звужуючи його сферу, необхідно головну увагу зосередити саме на бюджетних інвестиціях. Це ті видатки бюджету, які мають стати в даний час пріоритетними. На них кошти необхідно вишукувати обов'язково і насамперед. Спроби вирішувати за рахунок бюджету тільки поточні проблеми ведуть до того, що не вирішуються жодні проблеми і не створюються передумови для повного подолання наслідків кризи.

Розглянемо тепер роль і місце бюджету в підсистемі фінансового регулювання. Фінансове регулювання — це система регламентування розподільних відносин у суспільстві в цілому і у суб'єктів господарювання. З переходом до ринкових відносин регламентуванню підлягають переважно взаємовідносини підприємств, організацій і установ з бюджетом, їхня внутрішня фінансова діяльність здійснюється відповідно до інтересів самих суб'єктів господарювання. Регламентуванню підлягають лише окремі її напрями. Може мати місце внутрішньогалузеве чи корпоративне регламентування, наприклад установлення нормативів відрахувань у централізовані корпоративні фонди. Однак таке регламентування не є визначальним. Головне — установлення взаємовідносин з бюджетом.

Фінансове регулювання як метод фінансового впливу пов'язане з використанням двох методів розподільних відносин: сальдового і нормативного. Сальдовий метод передбачає проведення розподілу за окремими елементами з виділенням підсумкового (сальдового) елемента. Проміжні елементи розраховуються на підставі конкретних методик, а підсумковий — як різниця між загальною величиною доходу і величиною проміжних елементів. При нормативному методі всі елементи розподілу або їх переважна частина визначаються за нормативами, які встановлюються відносно загальної величини доходу. Кожний із методів має свої переваги і недоліки, і їх використання залежить від поставлених завдань. Так, прибуток як елемент валового доходу є різницею між валовими доходами і валовими витратами. Саме сальдовий характер визначення прибутку характеризує його стимулюючу дію, спрямовану на зростання доходів і зменшення витрат. Нормування прибутку безглузде, оскільки при цьому втрачається саме його стимулююча дія. Навпаки, нормування взаємовідносин з бюджетом є доцільним, тому що ставить їх на правову основу. Воно не припускає фінансового свавілля з боку органів управління, що мало місце свого часу в умовах адміністративної економіки. За ринкової економіки взаємовідносини підприємств з бюджетом грунтуються на податковому методі, який передбачає встановлення єдиних для всіх платників ставок податку (за винятком пільгових), тобто базуються на нормативному розподілі доходів.

Функціонування системи фінансового регулювання забезпечується за допомогою фінансових інструментів: податків, внесків і відрахувань, субсидій та дотацій. Податки, а також податкові платежі і збори відображають місце бюджету в складі фінансового механізму. Саме вони відіграють вирішальну роль у фінансовому регулюванні. Це обумовлено сутністю податків та їх функцій — фіскальної і регулюючої. Внески до фондів цільового призначення мають більш виражену функцію державної акумуляції цільових коштів, хоча їм властивий і певний регулюючий вплив. Аналогічно характеризуються і відрахування у централізовані галузеві і корпоративні фонди.

Податки, податкові платежі і збори відбивають рух вартості від юридичних і фізичних осіб до держави, їх сплата веде до зменшення доходів платників. Причому об'єктивно кожний платник заінтересований сплатити якомога меншу суму, що може досягатись як за