У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


цього права ще понад 30 років. [2, c.55-56]

Після Великої Вітчизняної Війни в СРСР проводилась робота щодо удосконалення законодавства в галузі пенсійного забезпечення. Були підвищені розміри пенсій за вислугу років вчителям, лікарям та іншим працівникам, у 1949р. прийнято Положення про пенсії працівникам науки.

У 1956 році був ухвалений Закон СРСР «Про державні пенсії», який закріпив існуючу на той час нерівність у соціальному забезпеченні робітників і службовців, з одного боку, і колгоспників – з другого. Крім того, цей Закон відокремив пенсійне забезпечення від соціального страхування.

Упродовж перших п’яти років існування радянської влади половина економічно активного населення України взагалі була вилучена з державної пенсійної системи. Приміром, у 1960 році в УРСР проживало 5,6 мільйонів осіб пенсійного віку, або 13,5% загальної чисельності населення республіки, але загальна чисельність пенсіонерів становила лише 4,4 мільйони осіб, тобто на 21% менше. Та з усього числа пенсіонерів лише 844 тисячі або 19,2% були пенсіонерами за старістю. Решту становили пенсіонери за інвалідністю, за вислугу років, у разі втрати годувальника, колишні військові та члени їхніх сімей.

Із ухваленням 15 липня 1964 р. Закону СРСР «Паро пенсії і допомогу членам колгоспів» почала вирішуватись, нарешті проблема пенсійного забезпечення лише механізаторів, спеціалістів і голів колгоспів і лише з червня 1971 року його дію було поширено на всіх колгоспників і колишніх членів колгоспів, землі яких були передані радгоспам або іншим підприємствам. Пенсійний вік колгоспників спочатку був установлений вищим, аніж для робітників і службовців 65 років – для чоловіків і 60 років – для жінок. І лише у 1968 р. колгоспники одержали право на пенсію за віком з такого самого віку, як робітники і службовці.

У 1990 році, після ухвалення законів СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР» і «Про пенсійне забезпечення військовослужбовців», практично завершився процес створення єдиної всеохоплюючої системи пенсійного забезпечення, яка діяла за єдиними умовами і нормами. Зазвичай, ця система не була цілковито побудована на принципах страхування, фактично це було поєднання принципів соціального страхування і соціальної допомоги, але вона закладала страхові основи, передбачивши відокремлення пенсійної системи від Держбюджету. Основним джерелом коштів для фінансування пенсій став Пенсійний фонд, який формувався за рахунок коштів, що відраховувалися підприємствами й організаціями, а також страхових внесків громадян та інших надходжень. Окрім того, кожному працюючому за місцем роботи щорічно заповнювалась вкладка до трудової книжки з позначкою сплаченої суми страхових внесків у розмірі одного відсотка нарахованого заробітку. Це була своєрідна перехідна форма до запровадження персоніфікованого обліку страхового стажу і сплачених внесків до Пенсійного фонду, і вона була розрахована на створення в майбутньому більш справедливої пенсійної системи. [2, c. 57]

Після здобуття незалежності перед Україною постало питання розробки національного законодавства з соціального забезпечення й нової стратегії соціального захисту населення, яка б відповідала ринковим умовам, забезпечувала кращу соціальну захищеність непрацездатних. 5 листопада 1991 року Верховна Рада України схвалила Закон «Про пенсійне забезпечення». Але він майже нічим не відрізнявся від аналогічного закону СРСР 1990 року. Винятком стало істотне розширення пільгових категорій пенсіонерів, які одержали право на достроковий вихід на пенсію. Значним недоліком Закону є і те, що він не враховує демографічного чинника, тобто процесу старіння населення.

Ухвалення низки законодавчих актів, котрі встановлюють пільговий вік виходу на пенсію, стало однією з головних причин зростання чисельності пенсіонерів в Україні. На 5-15 років було знижено віковий ценз для виходу на пенсію за віком на пільгових умовах для понад двадцяти категорій працівників, а також для виходу на пенсію за вислугу років. При цьому розміри пільгових пенсій здебільшого перевищують пенсії за віком.

Перші недержавні фонди в Україні почали створюватись в 1994 р., а наприкінці 1999 року в Україні було зареєстровано понад сто недержавних пенсійних фондів, із яких фактично функціонували не більше півтора десятка і діяльність їх здійснювалась всупереч пенсійному законодавству і їх основною метою було викачування коштів у населення. Так, за даними чисельних перевірок, один лише такий недержавний пенсійний фонд «Оберіг» за підтримки рекламних компаній і засобів масової інформації з початку своєї діяльності залучив внески 194 тисячі громадян України, які добровільно втратили мільйони доларів США. [2, c. 58]

У червні 1999 р. в Україні винайшли оригінальну програму довгострокового інвестування індивідуальних пенсійних коштів. Метою цього експерименту є «стимулювання розвитку житлового будівництва із залученням коштів громадян і суб’єктів підприємницької діяльності на довгострокові житлові ощадні вклади з наступним їх спрямуванням на довгострокове кредитування будівництва житла для населення під заставу цього житла та розширення можливостей соціального забезпечення громадян України за рахунок доходів за довгостроковими житловими ощадними вкладами».

Але, як стверджують фахівці, з огляду на міжнародний досвід приватного пенсійного забезпечення ця програма розроблена не на користь вкладників ощадних пенсійних рахунків, оскільки суперечить міжнародним стандартам інвестування пенсійних коштів. Внаслідок чого цілком вірогідне виникнення фінансової кризової ситуації з пенсійними вкладами.

21 грудня 1993 року Верховна Рада України схвалила «Концепцію соціального забезпечення населення України», з метою реалізації якої 14 січня 1998 р. був прийнятий Закон України «Про основи загальнообов’язкового державного соціального страхування». Закладені в Концепції ідеї передбачали, поряд із вдосконаленням чинної солідарної пенсійної системи, розвиток трьох складових компонентів: обов’язкового пенсійного страхування; пенсійного забезпечення за місцем роботи через пенсійні плани, що перебувають у приватному секторі; добровільного особистого страхування через недержавні пенсійні фонди. Ці пропозиції знайшли відображення у схвалених


Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43 44