б) одиноким пенсіонерам, які за висновком медичного закладу потребують постійного стороннього догляду, - на догляд за ними в розмірі соціальної пенсії;

в) особам, які набули права на пенсію за віком і мають стаж роботи відповідно – чоловіки – 25 років і жінки – 20 років, але після досягнення пенсійного віку виявили бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього строку, - в розмірі 10% основного розміру пенсії без урахування надбавок, підвищень, додаткової пенсії за кожний повний рік роботи після досягнення пенсійного віку, але не більш, як 40%.

Ці надбавки зберігаються при переведенні на інший вид трудової діяльності.

Відповідно до статті 65 Закону України «Про пенсійне забезпечення» середньомісячний заробіток для обчислення пенсії береться за будь-які 60 календарних місяці роботи підряд чи п’ять років протягом усієї трудової діяльності незалежно від перерв у роботі та за період роботи починаючи з 1 липня 2003 року до моменту звернення за пенсією. Заробіток за період роботи до 1 липня 2003 року враховується на підставі документів про нараховану заробітну плату, виданих у встановленому порядку законодавством порядку, а за період роботи з 1 липня 2003 року – за даними персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов’язкового державного пенсійного страхування.

У разі відсутності відомостей про заробітну плату у системі персоніфікованого обліку подаються документи про нараховану заробітну плату, видані в установленому законодавством порядку.

У разі якщо особа, яка звернулася за пенсією, пропрацювала менший період, ніж передбачено Законом [8, стаття 12] середньомісячний заробіток визначається за фактичний період роботи шляхом ділення загальної суми заробітку за цей період на число місяців у ньому.

Відповідно до статті 69 Закону України «Про пенсійне забезпечення» визначено, що пенсіонерам, які пропрацювали після призначення пенсій за віком або інвалідністю не менш як два роки з більш високим заробітком, ніж той, з якого було обчислено пенсію, встановлюється за заявою пенсіонера новий розмір пенсії виходячи з більш високого заробітку, який визначається за 2 роки роботи підряд після призначення пенсії. У разі дальшого зростання заробітку пенсіонера провадиться за його заявою новий перерахунок пенсії. Кожний наступний перерахунок пенсії провадиться не раніше як через два роки роботи після попереднього перерахунку.

Пенсію по інвалідності можна визначити, як щомісячні грошові виплати з Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, а також з Державного бюджету, які призначаються в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату здоров’я, внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання чи загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов’язаного з роботою, інвалідності з дитинства). Цей вид пенсії відрізняється від інших видів пенсії насамперед тим, що така пенсія цілком залежить від фактичного стану працездатності особи, який визначається спеціальним державним медичним органом, і вона призначається, зазвичай, на певний період, тобто на період встановлення інвалідності. Лише в окремих випадках призначається довічно. Отже, основною умовою призначення пенсії по інвалідності є інвалідність. Поняття «інвалідність» нерозривно пов’язане з групою інвалідності. Залежно від ступеня втрати працездатності інвалідність диференціюється на три групи: першу, другу, третю. Причини і групи інвалідності, а також час настання інвалідності та ступінь обмеження життєдіяльності людини встановлюються медико-соціальними експертними комісіями Міністерства охорони здоров’я, що діють на підстав Положення про їх діяльність затвердженого постановою Кабінету Міністрів України. [2, c. 92]

Підставою для встановлення першої групи інвалідності є різко виражене обмеження життєдіяльності, обумовлене захворюваннями, наслідками травм, уродженими дефектами, що призводять до різко вираженої соціальної дезадаптації внаслідок неможливості навчання, спілкування, орієнтації та контролю за своєю поведінкою, пересуванням, самообслуговуванням, участю у трудовій діяльності, якщо вказані порушення викликають потребу у постійному сторонньому догляді чи допомозі.

Підставою для встановлення другої групи інвалідності є обмеження дієздатності, що не потребують постійного стороннього догляду чи допомоги, але призводять до вираженої соціальної дезадаптації внаслідок різко вираженого утруднення навчання, спілкування, контролю за своєю поведінкою, пересування, самообслуговування, участі у трудовій діяльності або при неможливості працювати.

А якщо такі обмеження життєдіяльності призводять лише до значного зниження можливостей соціальної адаптації внаслідок вираженого утруднення навчання, спілкування, пересування, участі у трудовій діяльності, то це є підставою для встановлення третьої групи інвалідності.

Інвалідність встановлюється на певний строк, або без зазначення строку переогляду, залежно від стану здоров’я та віку. Так, залежно від причин настання інвалідності, пенсії по інвалідності поділяються на:

пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання;

пенсії по інвалідності внаслідок загального захворювання.

Пенсії по інвалідності внаслідок трудового каліцтва чи професійного захворювання призначаються і виплачуються Фондом соціального страхування від нещасних випадків відповідно до Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання», які спричинили втрату працездатності». Право на таку пенсію мають особи, які підлягають обов’язковому страхуванню від нещасного випадку, а також особи, які застрахувались від нещасного випадку добровільно.

Відповідно до статті 26 Закону України «Про пенсійне забезпечення» інвалідність вважається такою, що настала внаслідок трудового каліцтва, якщо нещасний випадок, який спричинив інвалідність, стався:

а) при виконанні трудових обов’язків, а також при здійсненні будь-яких дій в інтересах підприємства або організації, хоча і без спеціального доручення;

б) по дорозі на роботу або з роботи;

в) на території підприємства, організації або в іншому місці роботи протягом робочого дня, протягом часу, необхідного для приведення в порядок знарядь виробництва, одягу тощо перед початком або після закінчення роботи;

г) при виконанні державних