Застосувавши такий же підхід для оцінки світової нерівності, припустимо, що у "загальносвітовій державі" кожна країна представлена своїм середньостатистичним громадянином. Склавши їхні прибутки (на душу населення) і побудувавши криву розподілу цього світового прибутку можна побачити картину приголомшуючої нерівності (рис.б). Перші 10 відсотків населення одержують тільки 0,3% прибутку, тимчасом як верхнім 10 відсоткам належить більше половини — 53,5%. Для порівняння наведена аналогічна крива, побудована для 22 найбагатших країн світу, що входять до Організації економічного співробітництва і розвитку. Тут нижні 10 відсотків країн одержують 3,7% усього прибутку, а верхні — 16%. У цій групі розподіл прибутку близький до рівномірного, що відповідає ідеальному устрою суспільства. Безумовно, стабільність нашої загальносвітової держави за такого рівня економічної нерівності дуже ненадійна.

Отже, за умов глобалізації значно посилюється не лише економічна, але і політична та соціальна нерівність між країнами. Розрив у доходах між 1/5 частиною народонаселення, що проживає в найбільш заможних країнах і 1/5, що проживає в найбідніших країнах у 2002 р. виражався співвідношенням 74/1, порівняно з 60/1 в 1990 р. і 30/1 – в 1960 р. для порівняння – в 1900 р. цей розрив становив 3/1, у 1913 р. – 11/1.

У країнах, що відстали у своєму соціально-економічному розвитку, щорічні втрати від невигідних умов торгівлі, а також різниці в доступі до праці і фінансів становлять 500 млрд. дол.. США, що в 10 разів перевищує обсяг державної іноземної допомоги.

Таким чином, глобальної економіки на сьогодні не існує: має місце господарська система, в якій економічний і соціальний розвиток більшої частини людства знаходиться в жорсткій залежності від прогресу постіндустріального світу і від його можливості впливати на події в решті регіонів планети. Безумовно, господарські і інформаційні зв’язки стають все більш інтенсивними, проте їх значення в рамках різних соціально-економічних систем залишаються діаметрально протилежними. Всередині постіндустріального світу глобальні тенденції призводять в кінцевому результаті до зближення рівнів розвитку окремих країн і їх жорсткого протистояння з рештою світу. У всепланетарному масштабі кожен новий прояв глобалізації каталізує формування однополюсного світу, в якому глобального значення може набувати лише його центр, як постіндустріальна складова.

3. Шляхи і методи подолання тенденцій зростання світової нерівності

Різноманітні програми і плани відіграють дуже важливу роль завдяки тому, що в процесі їхнього формування на основі системного аналізу визначається комплекс факторів (погроз), що перешкоджають або утруднюють подальший розвиток суспільства, формулюється стратегія його розвитку, локалізуються проблеми, розробляються шляхи і методи їх вирішення. У результаті соціум усвідомлює напрямки і зміст свого руху.

Особливе місце серед таких планів має Програма розвитку ООН 1997 року, що охопила практично всі відомі на той час глобальні загальнолюдські проблеми і окреслила вектори розвитку землян. Серед низки названих проблем уперше пролунала проблема цифрової нерівності, цифрової прірви, що згодом одержала зненацька великий резонанс у світі. Спочатку ця проблема була сприйнята громадськістю неоднозначно. Висловлювалися полярні точки зору: від визнання цієї проблеми як однієї з глобальних погроз для держав і суспільств в інформаційну епоху до позначення її як надуманої, сприятливої для подальшого збагачення комп'ютерних і телекомунікаційних корпорацій і фірм. Згодом дискусії перейшли в площину розробки практичних рекомендацій з подолання цифрової нерівності, як у міжнародному масштабі, так і масштабах окремих держав.

Додатковий імпульс в осмисленні феномену цифрової нерівності, його значимості для побудови інформаційного суспільства - суспільства ХХІ століття, пошуку шляхів вирішення цієї проблеми додала Окінавська хартія, прийнята на зустрічі глав держав "великої вісімки". У 2000 р. були створені спеціальна Робоча група по використанню цифрових можливостей (Digital Opportunity Task Force - РГ DOT Force) і спеціальна експертна група в рамках Ради по економічних і соціальних питаннях ООН. У 2001 р. проблеми цифрової нерівності були поставлені в центр уваги Всесвітнього економічного форуму в Давосі і самміту "вісімки" у Генуї, планується надалі проведення всесвітніх зустрічей на вищому рівні з проблем інформаційного суспільства. Зокрема, на Всесвітньому самміті щодо питань інформаційного суспільства, який відбувся в Женеві у грудні 2003 р., проблемі подолання цифрової нерівності була приділена відповідна увага. Усе це свідчить про значимість і актуальність проблеми цифрової нерівності для людського співтовариства, що переходить у нову фазу свого розвитку - інформаційну.

Світове співтовариство напрацювало рецепти подолання "цифрової нерівності", які відбито у низці документів: починаючи від Окінавської хартії глобального інформаційного суспільства, Міністерської декларації "Розвиток і міжнародне співробітництво у XXI столітті: роль інформаційних технологій у контексті глобальної економіки, що ґрунтується на знаннях" і закінчуючи документами численних експертних груп. Аналіз цих документів дозволяє дійти висновку, що розв’язання проблеми "цифрової нерівності" потребує збалансованого загальнодержавного системного підходу, який необхідно зосередити на таких основних напрямах: політика, доступ, послуги, контент, знання й навички, мотивація. Експерти виокремлюють такі кроки з її подолання.

Перше — формування національної та міжнародної стратегії, міжнародної та внутрішньої політики, сприятливої законодавчої, суспільної, економічної атмосфери в галузі інформатизації, у сфері використання інформаційних комп’ютерних технологій.

Друге — забезпечення потенційної можливості повсюдного технологічного доступу населення країн до інформаційних комп’ютерних технологій завдяки об’єднанню зусиль державного та приватного секторів економіки, спрямованих на розвиток інформаційної інфраструктури.

Третє — сприяння збільшенню різноманітності й кількості послуг для населення й бізнесу країни.

Четверте — концентрація зусиль держав й міжнародних організацій для створення загальнодоступних електронних інформаційних ресурсів (контенту) на основі всебічного врахування національних,