вище за смерть. В ній – заклик боронити рідну землю життя і мир, бути готовим у разі потреби битися за це, не шкодуючи свого серця.
Мати повинна відчувати самоцінність дитинства, неповторність вдачі й особливість внутрішнього світу кожного сина й доньки; у щасливому хисті, вправляючи недоліки поведінки і характеру дітей, не обмежувати їх саморозвиток, у тактовному вмінні без напучувань вчити дітей розуміти, поважати старших, одне одного, охоче допомагати в разі потреби,в розумному прагненні розсунути дитяче світобачення.
У поведінці дорослих діти багато що сприймають інтуівно, не розкладаючи по полицях усі чесноти, совісті й порядності: А саме моральної чистоти, совісті й порядності, позбавлена найменшої частки лицемірства.
Авторитет матері… на найвищу височінь підносять його народженні нею діти. Красою життя. Величчю подвигу.
З народженням дитини народжується материнська тривога за неї і за світ, в який прийшло її дитя. А з нею посилюється почуття відповідальності за кожен свій крок у житті, за те, що є в ньому сьогодні і що передамо дітям завтра. У своїх синів і дочок кожна мати ростить безмірно відданими своїй Батьківщині, ростить для творчої праці, для чистого і чесного життя, для великого, істинно людського щастя.
Дорослішають, обирають собі працю, обзаводяться своїми сім’ями, стають батьками діти, а материнське серце все одно вболіває за кожного, як за малого. І на їхніх життєвих шляхах, де ніхто не застрахований від невдач і всіляких випробувань, стоять невидимим і водночас цілком реальними дороговказами материнські обереги.
Від нашої чесності й порядності – їх благородство і моральна несхитність.
Від нашої вимогливої доброти – їх самостійність і впевненість у своїх силах.
Від нашої залюбленості в працю – їх молодече завзяття.
Тоді постає питання: “чи може вважатися доброю людина, яка недбало ставиться до матері?” Мабуть ні. Але є серед нас такі, хто не тільки не поважає матір та батька, але й у важку годину не поспішає на допомогу батькам. За відстороненість дітей і навіть дорослих людей від матерів варто відмовляти їм у довір’ї, у повазі.
Звичайно, кожному дорога мама – найперший і найвірніший друг. Кому, як не їй, можна відкрити своє серце. Бо тільки у неї є потаємний ключ до вашого серця.
Г. А. Литвинова закликає дітей берегти своїх мам! Не робити їм ніколи боляче. А якщо діти вже дорослі вони повинні посилати частіше їм листи і телеграми, а також не покидати батьків у важку хвилину.
Пошана і любов до батьків. Хочеться, щоб було саме так. Але сьогодення свідчить, що хами та грубіяни й досі живуть поміж нас. Тепер, мабуть, частіше, ніж колись, чути нарікання батьків на черствість своїх дітей, їхню грубість і байдужість. Апостол Павло нагадує: “Діти, слухайтеся в Господі батьків ваших, бо це справедливо. Шануй батька і матір – це перша заповідь з обітницею: щоб тобі добре було і щоб ти га землі був довголітнім”.
За що ж дитина повинна любити, поважати та шанувати своїх батьків? Спробуймо відповісти на це запитання.
Хто першим посміхається до немовляти? Хто в день і вночі чатує над колискою, прислухаючись до подиху дитини? Хто накриває, кутає її, коли рученята ще зовсім безпомічні? Хто витирає сльози малюку й пригортає до серця, щоб загоїти його болі та жалі в поцілунку батьківської любові.
Тато й мама.
Хто від себе відриває, тільки б дитині було вдосталь і навчає робити перші кроки в житті? Хто першим складає дитячі рученята до молитви? Хто вказує дитині на образочки Бога та Матері Божої, вчить поважати та любити їх, веде до першого Причастя? Хто дає на Служби Божі й Акафисти, коли хвороба не хоче відпустити.
Тато й мама.
Хто доглядає, прилучає до школи, щиросердно переживає дитячі успіхи і невдачі, підйоми й падіння?
Знову тато й мама.
А коли дитина підросте і йде у світ шукати кращої долі, хто благословляє в дорогу, дає вказівки на майбутнє, проливає сльози на прощання?
Тато й мама.
Вони найдорожчий скарб, яким володіють діти на землі. Тож цілуй ті руки, дорога дитино, що колись тебе носили й годували; цілуй ті вуста, що так солодко і мило до тебе промовляли, усміхалися, молитву шептали за твоє здоров’я; відплачуй теплотою серця за батьківську любов, не допускай, щоб будь-яка образа була вчинена тобою. Пам’ятай про них, як пам’ятають про тебе вони. Будь для батьків завжди милим, слухняним, люби їх і шануй, бо того Отець Небесний хоче від нас усіх.
Народна мудрість каже: “Добрі діти – батькам вінець, а лихі – кінець”. Щоб бути доброю, дитина має насамперед виховувати в собі чесноти: бути благочесним перед батьками, слухати їх. Ісус Христос дає найкращий приклад послуху своїм батькам: “І він пішов з ними й повернувся в Назарет і був їм слухняний”2. Про жодну людину, що жила на землі, не можемо сказати так добре в послуху своємо, як про Ісуса Христа. Євангеліст Матей наголошує, пишучи про молитву в Гетсиманії “Отче мій, якщо можливо, нехай мене ця чаша мене. Однак не як я бажаю, лише – як ти”3, а в Луки читаємо: “Отче, коли ти хочеш віддали від мене цю чашу, тільки хай не моя, а твоя буде воля.”4. апостол Павло нагадує: “він понизив себе, ставши слухняним аж до смерти, смерти –хресної”5.
Діти що слухають батьків своїх, слухаються Бога; коли виявляють непослух, противляться їхній волі – противляться волі Божій. Кривда вчинена батькам вчинена