Таким чином, становлення права приватної власності в Україні відбувається за допомогою сукупності заходів: змін до існуючого законодавства, прийняття нових нормативно-правових актів, легалізації існуючих правовідносин з приводу власності, розширення кола юридичних інститутів, що можуть діяти у ринковій економіці.

Історичний розвиток теорії власності

Історичний процес розвитку відносин власності відображається «поняттями «тип», «вид», «форма» власності. З'ясування змісту цих понять є необхідним кроком у сходженні від абстрактного до конкретного у розумінні відносин власності як цілісної системи. Не лише буденною свідомістю, а й спеціальною літературою, у т.ч. законодавчими актами, тип, вид та форма власності не розмежовуються. Особливо це стосується поняття «форма» власності — воно вживається тоді, коли мова повинна йти про певний тип або вид власності.

Тип власності — якісно особлива сутність відносин належності, володіння, розпоряджання та використання об'єктів власності, що визначається якісно особливим суб'єктом власності.

Розрізняють спільний та приватний типи власності. Сутнісна особливість спільного типу власності полягає у тому, що її об'єкти є однаковою належністю кожного з її суб'єктів як їх загальна належність, тобто об'єкт спільної власності ні в якій частці не розподіляється між її суб'єктами, не є належністю окремих суб'єктів. Загальна належність об'єктів спільної власності визначає рівність кожного її суб'єкта щодо володіння, розпоряджання та використання її об'єктів.

Сутнісна особливість приватного типу власності полягає у належності факторів та продукту виробництва одній фізичній особі. Особи приватного типу власності володіють, розпоряджаються та використовують об'єкти приватної власності на власний розсуд та у своїх інтересах.

Вид власності — якісно особливий зміст відносин належності, володіння, розпоряджання та використання об'єктів власності, зумовлений якісно особливим способом поєднання особового та речових факторів виробництва в межах того самого типу власності[19;301].

Історії людства відомі: безпосередньо суспільний, позаекономічний (примусовий) та економічний способи поєднання факторів виробництва та їх різні модифікації.

На цій основі в межах спільного типу власності виокремлюються первіснообщинний, колективний, муніципальний та загальнонародний (суспільний) види власності в історичних рамках приватного типу власності розрізняють: рабовласницьку власність, яка економічно реалізується на основі праці рабів; феодальну власність, яка реалізується на основі праці кріпосних селян; капіталістичну власність, яка реалізується на основі найманої праці; приватну власність, засновану на власній праці безпосередніх виробників.

Форма власності — певна організація відносин належності, володіння, розпоряджання та використання об'єктів власності в межах певного типу та виду власності.

Спільний тип власності може бути організований в державну, орендну або акціонерну форму функціонування, а приватний тип власності приймає організаційні форми одноосібної або групової власності (партнерської, кооперативної, акціонерної тощо).

Тип, вид та форма власності не відокремлені одне від одного, а навпаки, органічно пов'язані між собою. Не існує певного типу власності без певного його виду та форми, як не існує певної форми власності без її певного виду та типу. Це стосується і будь-якого виду власності, який завжди несе у собі властивості певного типу власності та завжди має певну форму (організацію) відносин належності, володіння, розпоряджання та використання об'єктів власності. Наприклад, одноосібна власність простого товаровиробника (фермера тощо) є формою трудового виду приватного типу власності, тоді як колективна власність також є формою трудового виду, але спільного типу власності.

Людству відомі два основні типи власності на засоби виробництва: спільний і приватний, а в межах кожного з них — історично особливі види і форми власності.

Первіснообщинна власність. Історично перший вид спільного типу власності на засоби виробництва, насамперед на землю як основний засіб виробництва, основну умову життя та діяльності людей. Саме з нього починають свою історію всі народи світу. Сутнісною рисою та особливістю первіснообщинної власності є належність землі общині — усім її суб'єктам загалом, тобто кожному суб'єкту общини як індивіду, який живе разом з общиною, а не окремо від неї. В общині кожен є суб'єктом лише володіння та використання землі, а поєднання факторів виробництва має безпосередньо суспільний характер.

Сутнісні властивості первіснообщинної власності зумовлені особливостями стану продуктивних сил тогочасного суспільства. Нерозвинуті продуктивні сили первісної епохи зумовлювали необхідність спільної участі людей у виробництві засобів життя, органічний зв'язок між усіма членами общини, неможливість виживання окремих індивідів, сімей поза общиною. Сутнісною рисою первісних відносин власності є єдність власності та праці, за яких праця постає як засіб привласнення умов і результатів виробництва, а їх споживання регулюється зрівняльним принципом. На ранніх етапах первісної власності праця і відповідно продукт ще не поділяються на необхідні і додаткові. В цю епоху вся праця і весь продукт є необхідними, що зумовлює неможливість експлуатації одних членів общини іншими, виникнення класової структури суспільства.

Поступовий розвиток продуктивних сил у межах первісної общини (розвиток знарядь праці та самої праці) зумовлює таке зростання продуктивності праці, яке дає змогу окремим сім'ям забезпечувати своє існування за рахунок праці членів родини, а не всієї общини. На цій основі відбувається якісна зміна відносин привласнення, власності: виділення в общині сімейно-індивідуальних господарств та їх відособлення від общини; праця з безпосередньо суспільної перетворюється на приватну і починає поділятися на необхідну і додаткову, а відповідно і продукт — на необхідний і додатковий; зрівняльний розподіл перетворюється на трудовий розподіл результатів виробництва між членами общини та трансформується у відносини обміну продуктів як товарів, що є свідченням суспільного поділу праці та економічного відокремлення виробників. Ці зміни