На відміну від спільної сумісної, спільна часткова (дольова) власність органічно поєднує сутнісні риси спільного і приватного типів власності й тому є «змішаною», тобто спільно-приватною власністю. її сутність полягає у двоїстості відносин належності її об'єктів її суб'єктам — усе майно спільної часткової (дольової) власності з одного боку, належить усім її суб'єктам загалом, а з іншого — окремим суб'єктам у тій частині, яка відповідає долі (паю), внесеній кожним суб'єктом у спільне майно (капітал) підприємства. Економічну реалізацію (економічний зміст) спільної часткової власності утворюють виробничі відносини, тобто діяльні відносини володіння, розпоряджання та використання майна спільної часткової власності її суб'єктами на основі їх власної та найманої праці. Загальною економічною формою реалізації об'єктів спільної часткової власності є прибуток, який присвоюється її суб'єктами пропорційно долі (частці) кожного з них у майні підприємства, а також заробітна плата найманих працівників. Спільна часткова власність набуває форм партнерської, кооперативної та акціонерної власності, на основі яких створюються і функціонують партнерства (товариства), кооперативи та акціонерні товариства.
Партнерська (товариська) власність — форма організації спільної часткової (дольової) власності, що характеризується належністю умов виробництва (капіталу) товариства, з одного боку, усім його членам загалом, а з іншого — кожному партнеру окремо в тій частці (долі), яку він вніс у капітал товариства.
Капітал партнерства формується пайовими внесками (грошима, майном та іншими активами) його партнерів. На основі партнерської власності утворюються різні види партнерських підприємств — товариства з повною (необмеженою) відповідальністю, товариства з обмеженою відповідальністю, командитні товариства, командитно-акціонерні товариства. Усім видам товариств притаманна загальна форма економічної реалізації об'єктів партнерської власності — нею є прибуток товариств, який розподіляється між партнерами та присвоюється ними пропорційно до їхньої частки у капіталі товариства.
Поряд з уже розглянутими видами нетрудової (заснованої на чужій праці) приватної власності сучасному ринковому господарству властивий особливий вид приватної власності — трудова приватна власність, тобто приватна власність, заснована на власній праці виробника.
Трудова приватна власність — власність, що характеризується належністю умов виробництва окремій особі або групі осіб, які здійснюють виробництво продуктів на основі власної праці.
Трудова приватна власність виникла в період переходу первіснообщинної власності до форми індивідуальних селянських господарств всередині територіальної общини і супроводжувала всю подальшу історію людства, функціонуючи за рабовласницького, феодального, капіталістичного суспільств. її економічною основою є такий рівень продуктивності праці, який дає змогу окремій сім'ї, окремим індивідам виробляти принаймні стільки продуктів, скільки їм необхідно для існування. На основі поглиблення суспільного поділу праці в межах трудової приватної власності сформувалася товарна форма виробництва — виробництво найрізноманітніших продуктів, що стають товарами.
Отже суть трудової приватної власності характеризується тим, що вона є єдністю праці й привласнення-присвоєння як умов, так і результатів виробництва, що означає суспільно-економічну єдність безпосередніх виробників і засобів виробництва. Вони належать працівникові, він ними володіє, розпоряджається і користується. Саме на цій основі праця виробника є «знаряддям» привласнення засобів виробництва, зливається з їх привласненням, а весь результат праці (необхідний і додатковий продукт) стає належністю суб'єкта трудової приватної власності як власника факторів виробництва — присвоюється.
Цей спосіб присвоєння суб'єктом трудової приватної власності всього продукту своєї праці притаманний і натуральному, і товарному виробництву. Разом з тим у товарному господарстві продукт праці інших товаровиробників присвоюється у формі вторинного привласнення, тобто через обмін свого продукту як товару на товари, що виробляються іншими товаровиробниками. У відносинах товарообміну, що регулюються законами вартості, попиту і пропозиції, конкуренції тощо, товаровиробники привласнюють еквівалентну кількість праці, втіленої в товарах, одержаних у результаті обміну. Тому трудовій приватній власності не властиві ні позаекономічні, ні економічні форми експлуатації — вона містить весь «набір» економічних та інших стимулів до підвищення ефективності виробництва. В цьому виявляється єдність праці й власності як сутнісна властивість трудової приватної власності.
Особливими, а саме представницькими формами організації відносин належності, володіння, розпоряджання та використання є державна та муніципальна (комунальна) форми власності.
За своєю суттю муніципальна власність разом із суспільною власністю є видом спільного типу власності, оскільки її об'єкти належать усім індивідам територіальних громад, а за формою своєї організації — різновидом (нижчим ступенем) державної власності, оскільки відносини управління (володіння, розпоряджання та використання) об'єктами муніципальної власності опосередковуються державою в особі місцевих органів влади.
Об'єктами муніципальної власності є певні природні ресурси, у т.ч. земля, комунальні підприємства різних галузей економіки, організації й установи охорони здоров'я, освіти, культури тощо, рухоме і нерухоме майно (житловий фонд), грошові засоби місцевих бюджетів тощо. Економічна реалізація об'єктів муніципальної власності здійснюється в інтересах усіх і кожного індивіда відповідних територіальних громад працею колективів комунальних підприємств, організацій і установ, а також службовців тих структур місцевих органів самоврядування, які управляють об'єктами комунальної власності.
Основними економічними формами реалізації комунальної власності є: прибуток комунальних підприємств; доходи (заробітна плата тощо) працівників комунальних підприємств, організацій та установ; доходи місцевих бюджетів; трансфертні доходи населення територіальних громад.
Розгляд історичних типів, видів та форм власності дає змогу зробити головний висновок про те, що основною тенденцією, «лінією» еволюції відносин власності в процесі історичного розвитку суспільства є діалектичне заперечення спільного типу власності приватним типом, а приватного типу — змішаними формами власності із майбутнім запереченням змішаних форм інтелектуальною власністю, яка за своєю природою є індивідуальною суспільною власністю.
Розділ 2. Сутність приватної власності в Україні
2.1 Принцип існування приватної власності
Одними із найважливіших сторін інституту права власності є підстави виникнення та припинення права власності. Ці підстави дають змогу власнику здійснювати свої