Поділ капіталу на основний і оборотний, за К. Марксом, властивий лише продуктивному капіталу; капітал сфери обігу поділяється на товарний і грошовий. Досліджуючи поділ капіталу на основний і оборотний, К. Маркс формулює положення про те, що матеріальною основою періодичності економічних криз є масове оновлення основного капіталу.

Для виявлення умов повної реалізації сукупного суспільного продукту К. Маркс висунув певні передумови аналізу, а саме: 1) поділ сукупного суспільного продукту за натуральною формою — на засоби виробництва й предмети споживання, а за вартістю — на С+V+ М; 2) збіг ціни й вартості; 3) розгляд двокласового суспільства, що складається з буржуазії та пролетаріату; 4) постійна норма додаткової вартості; 5) незмінність органічної будови капіталу та інші. Застосовуючи наукову абстракцію, К. Маркс сформулював умови простого відтворення

І(V+М) = ІІС; I(С+V+М)=ІС+IIС;

I(V+ М)+II(V+М)=II(С+V+М),

які забезпечують рівномірний і пропорційний розвиток двох підрозділів суспільного виробництва. Умови розширеного відтворення такі:

І(V+М) > ІІС — новостворена вартість І підрозділу більша за постійний капітал II підрозділу;

I(С+V+М)>ІС+IIС; — увесь продукт І підрозділу має забезпечувати збільшення постійного капіталу І й II підрозділів;

I(V+ М)+II(V+М)>II(С+V+М)— національний доход, створений в обох підрозділах, споживається не повністю, забезпечуючи нагромадження.

Предметом дослідження третього тому "Капіталу" є процес капіталістичного виробництва в тих формах, у яких він існує в реальному економічному житті та в буденній свідомості самих агентів виробництва. К. Маркс характеризує прибуток як перетворену форму додаткової вартості, яка є вже не результатом експлуатації робочої сили, а породженням усього авансованого капіталу, тобто норма прибутку визначається за формулою

,

де Р — прибуток, що дорівнює додатковій вартості.

Ціна виробництва (ЦВ), за К. Марксом, — це перетворена форма вартості, що складається з витрат виробництва (K) і середньої норми прибутку ( ):

.

Учений показав причини й механізми утворення середньої норми прибутку під впливом міжгалузевої конкуренції, що призводить до відхилення цін від вартості й утворення цін виробництва. Закон тенденції норми прибутку до зниження, сформульований К. Марксом, свідчить, що зростання продуктивної сили праці, сприяючи підвищенню органічної будови капіталу, веде до падіння норми прибутку (але маса прибутку все одно може зростати). К. Маркс зупиняється на факторах, які протидіють цьому закону: підвищенні рівня експлуатації праці, зниженні заробітної плати нижче від вартості робочої сили, здешевленні елементів основного капіталу, відносному перенаселенні, зовнішній торгівлі, збільшенні акціонерного капіталу. К. Маркс розглядав акціонерні товариства як "результат вищого розвитку капіталістичного виробництва, необхідний перехідний пункт до зворотного перетворення капіталу у власність виробників ... у безпосередню суспільну власність" [33, т. 25, с. 480].

Особливе місце в теорії марксизму займає дослідження аграрних відносин (капіталістичної земельної ренти). К. Маркс розрізняв поняття абсолютної та диференціальної (І та II) земельної ренти. Абсолютна рента виникає з монополії приватної власності на землю; її приносять усі земельні ділянки, що здаються в оренду, через нижчу порівняно з промисловістю органічну будову капіталу в сільському господарстві. Диференціальна рента має за основу монополію на землю як об'єкт господарювання (через обмеженість землі ринкова ціна формується не за середніх, а за найгірших умов виробництва). Диференціальна рента І — це різниця між ринковою (на найгірших землях) та індивідуальною ціною виробництва (на інших землях). Вона виникає внаслідок відмінностей у родючості земель і місцезнаходженні ділянок. Диференціальна рента II виникає внаслідок інтенсивного розвитку сільського господарства, послідовних вкладень капіталу в певну ділянку землі, що призводить до зміни економічної родючості землі. Ціну землі (ЦЗ) К. Маркс розглядає як капіталізовану ренту та визначає формулою

,

де r — рента; S — норма позичкового відсотка.

Триєдиній формулі класиків, згідно з якою капітал породжує прибуток, земля — земельну ренту, а праця — заробітну плату, К. Маркс протиставив пояснення джерел доходів на основі трудової теорії вартості, відзначаючи, що прибуток, процент і земельна рента є перетвореними формами додаткової вартості.

Центральне місце в четвертому томі "Капіталу" ("Теорії додаткової вартості") займає вчення Д. Рікардо: перша частина присвячена пошукам джерел додаткової вартості до Д. Рікардо, друга — самому його вченню, третя — розкладу рікардіанства. Поряд з оглядом більш ніж двохсотрічної історії буржуазної політичної економії в ньому подано аналіз багатьох найважливіших теоретичних і методологічних питань науки.

Значення марксистської політекономії важко переоцінити, але не слід розглядати вчення К. Маркса як догму чи керівництво до дії. Потрібно пам'ятати, що К. Маркс основні свої теоретичні дослідження проводив у середині XIX ст., спостерігаючи сучасний йому капіталізм та його антагонізми. Неможливо механічно перенести марксистський аналіз капіталістичної дійсності та його висновки на економічну систему розвинених країн кінця XX ст. Трудова теорія вартості, розгорнуто викладена К. Марксом, — це не єдино можливе й незаперечне пояснення додаткового продукту. Величезний внесок К. Маркса в економічну думку світу не підлягає сумніву, але до його вчення треба ставитися критично, синтезуючи та поєднуючи його з іншими економічними теоріями.