Головною відмінністю американської школи маржиналізму від розробок австрійської та кембриджської шкіл став аналіз проблем виробництва й розподілу, що спирався на концепцію граничної продуктивності праці й капіталу. Засновником цієї школи був Дж. Б. Кларк, який вніс нові моменти в методологію маржиналізму, передусім ідею про статику й динаміку господарської системи. Під статикою Дж. Б. Кларк розумів певні умови, необхідні й достатні для встановлення рівноваги ринкової системи. На його думку, економіка має не один, а кілька станів рівноваги, тому в будь-який момент може перейти від статичного стану до динамічного. Динаміку вчений уявляв як повільний, безкризовий перехід від одного стану рівноваги до іншого. Таким чином, принципи статики й динаміки, що застосовуються у фізичних дослідженнях, було перенесено на вивчення економічних явищ, які багато в чому є породженням суспільних відносин.

Процеси виробництва й розподілу Дж. Б. Кларк розглядав з позицій маржиналізму, тобто у вигляді діяльності раціональних суб'єктів: робітника, грошового капіталіста та підприємця. Робітник вкладає у виробництво свою працю, розраховуючи на заробітну плату, а власник грошового капіталу сподівається на отримання відсотка. Прибуток підприємця в статичній ситуації дорівнює нулю, і тільки в умовах динамічного розвитку підприємець має додатковий доход.

Лідер американської школи не обмежився новою інтерпретацією теорії факторів виробництва. Він прагнув вирішити реальну проблему, яка має велике значення для окремого підприємства — як визначити найкращу пропорцію між витратами факторів виробництва, що відповідає стану рівноваги? Пошук відповіді потребував упровадження понять граничної продуктивності факторів виробництва на основі законів спадної продуктивності праці й капіталу. Граничну продуктивність Дж. Б. Кларк поставив у залежність від обсягу факторів виробництва. Наприклад, закон спадної продуктивності праці діє так: якщо обсяг грошового капіталу постійний, а кількість робітників збільшується, кожен новий робітник вироблятиме дедалі меншу, спадну кількість продукту. Рано чи пізно черговий робітник стає граничним: він виробляє продукт, ціна якого дорівнює ринковій заробітній платі. Саме його продуктивність Дж. Б. Кларк назвав граничною, а отриманий результат — граничним продуктом. У цьому разі кількість робітників досягла оптимального значення, яке відповідає рівновазі; граничний робітник має стати останнім, хто зайнятий на підприємстві.

Економісти американської школи стверджували, що в кожній виробничій одиниці статичної економіки можливе встановлення оптимального співвідношення витрат виробництва, яке забезпечує мак-симізацію випуску продукції. Це співвідношення, коли гранична продуктивність праці та гранична продуктивність капіталу дорівнюватимуть відповідно ринковим значенням заробітної плати та відсотка.

Місце американської школи маржиналізму в сучасній економічній теорії визначають ті її положення, що належать до факторного аналізу витрат виробництва в межах окремого підприємства. Маються на увазі виробничі функції й подібні економіко-математичні моделі, за допомогою яких визначаються кількісні залежності між витратами виробництва й обсягом виготовленої продукції.

Математична школа представлена працями Антуана Курно (1801— 1877), Германа Госсена (1810—1858), Вільяма Стенлі Джевонса (1835— 1882), Леона Вальраса (1834—1910), Вільфредо Парето (1848—1923), які базувалися на теорії суб'єктивної корисності та граничної продуктивності факторів виробництва. Концепції А. Курно й Г. Госсена, у яких відчувається значний вплив ідей маржиналізму, займають проміжне становище між австрійською та математичною школами. Головна відмінність цієї школи від інших полягає у використанні математичного методу як для викладення теоретичних поглядів, так і для дослідження економічних явищ. Економісти-математики єдині в тому, що капіталістична економіка здатна досягти становища рівноваги, під яким розуміється рівність попиту та пропозиції. Ідеальним господарським механізмом визнавалося вільне приватне підприємництво, коли однакові раціональні суб'єкти прагнуть отримати максимум корисності.

Математична школа бере початок з праць французького економіста А. Курно, який у центр своєї теорії поставив проблему ціни, розглядаючи її з боку попиту. А. Курно послідовно вивчав три ринкові ситуації: абсолютну монополію, обмежену конкуренцію та необмежену (вільну) конкуренцію; він вирішив питання, якою має бути ціна рівноваги в усіх цих випадках.

Одержані ним результати можна підсумувати так:

максимальний доход досягається монополістом при такому обсязі продукції, коли граничні витрати дорівнюють граничному доходу;

у теорії дуополії (двох конкуруючих продавців) А. Курно врахував як пристосування виробників до цін покупців, так і взаємну реакцію фірм на прийняті конкурентом рішення; учений довів, що в точці рівноваги формується ціна, нижча від монопольної, але вища від конкурентного рівня;

максимізація прибутку в умовах вільної конкуренції передбачає максимально можливий обсяг виробництва, тоді як у монопольних умовах пропонується найменша кількість продукції.

У теорії німецького економіста-математика Г. Госсена провідну роль відіграє раціональний суб'єкт. Досліджуючи його поведінку, Г. Госсен обґрунтував два закони, які присутні в більш пізніх економіко-математичних теоріях. Перший — принцип спадної корисності, згідно з яким під час індивідуального споживання певного блага корисність кожної його наступної одиниці знижується. Коли йдеться про сукупність споживчих благ, застосовується другий закон Госсе-на — принцип оптимальності структури споживання. Він формулюється так: максимальну насолоду суб'єкту принесе така комбінація благ, коли граничні корисності будь-якого з благ збігатимуться (в умовах обмеженого грошового доходу).

Г. Госсен (а потім С. Джевонс) прагнув показати взаємовплив насолоди (корисності), важкості праці (негативної корисності) та кількості блага. Оптимальна кількість блага виробляється тоді, коли гранична корисність продукту та гранична важкість праці зрівнюються. Простіше: коли