НЕОЛІБЕРАЛІЗМ, ЯК НАПРЯМОК ЕКОНОМІЧНОЇ ТЕОРІЇ. МОНЕТАРИЗМ ЯК НАПРЯМОК НЕОЛІБЕРАЛІЗМУ

Аналіз теорій, що були сформульовані неолібералами, треба починати з визначення відмітних засадничих ознак цих теорій.
Такою ознакою, є передовсім те, що неоліберали заперечують втручання держави в економічні механізми саморегулювання. Вони вважають, що роль держави полягає у створенні умов для вільної дії цих механізмів, в їхній охороні, а також в участі в перерозподілі суспільних доходів. Але найважливішою з ознак неолібералізму є те, що прихильники цієї течії, виходячи за межі неокласицизму, уважають за можливе свідомо, спираючись на цивілізаційні особливості розвитку суспільств, створювати умови, які забезпечать моделювання бажаного економічного і соціального ладу, тобто вони вбачають завдання економічної науки в моделюванні раціональної економічної та соціальної політики держави.
Слід іще раз акцентувати увагу на тому, що саме неоліберали фактично використовують подвійну методологію: для формулювання основ економічного ладу користуються неокласичним методом, але, водночас, уважаючи, що суспільне середовище суттєво впливає на взаємовідносини між економічною і соціальною сферою, застосовують історичний метод для визначення конкретних форм цих взаємовідносин. Згадаємо, що відповідно до цього методу моделювання суспільств відбувається на підставі знань про особливості їхнього історичного розвитку. Саме тому існує кілька неоліберальних моделей, які конструювалися з урахуванням таких національних особливостей і прийнятні лише для певних країн.
Усі ці моделі мають свою теоретичну базу, репрезентовану певними економічними школами неолібералізму, на чолі яких стояли автори відомих доктрин. З їхніми засадничими положеннями можна ознайомитись, прочитавши першоджерела та додаткову літературу, рекомендовану для проведення семінарських занять.
У підручнику розглянуто теорії лондонської, чиказької, фрей-бурзької і паризької шкіл неолібералізму.
Аналіз моделей рекомендується здійснювати за такою схемою: спочатку визначити теоретичну основу моделі (методологію дослідження, її вияви та наслідки застосування): визначити принципи та складові функціонування економіки (на якій формі власності її побудовано, як забезпечується її конкурентність); з'ясувати роль держави за цією теорією (об'єкти, форми, напрямки та межі втручання); простежити способи й наслідки практичного втілення теоретичної моделі.
Англійська (лондонська) школа неолібералізму характеризується найбільшим використанням основних принципів неокласицизму. Найдокладніше англійський теоретичний варіант неолібералізму, що базується на абсолютному індивідуалізмі, опрацьовано Ф. Хайєком (1899—1992).
Знайомлячись з його теоріями, особливу увагу слід звернути на ту обставину, що праці Хайєка мають двоїстий характер: одні з них присвячено аналізу закономірностей розвитку економіки, здійсненому на мікроекономічному (і навіть маржинальному) рівні розвитку, що відбувається завдяки зіткненню інтересів економічних суб'єктів; а інші — це намагання дати загальну соціальну картину життя суспільства, показати, за яких умов функціонує ця економіка. Перші написано під впливом неокласики, другі — історичної школи. Тому метод, який використовує Хайєк у своїх дослідженнях, також є неоднозначним. Але обидва використані ним підходи об'єднано на основі доктрини спонтанного порядку, згідно з якою всі явища в економіці і суспільстві в цілому є результатом стихійного зіткнення різноманітних сил, де перемогу здобувають найжиттєздатніші.
Варто знати, що великої популярності набули його праці з проблем економіки, де він стверджує, що рівноважного стану взагалі не існує: є зіткнення інтересів, яке веде до перемоги най-раціональнішого, отже, стає рушієм прогресу. Філософські праці Хайєка, присвячені суспільним умовам розвитку економіки, їхньому впливу на її параметри, а також ролі держави у формуванні таких умов («Індивідуалізм і суспільний лад», «Закон, законодавство і свобода», «Конституція свободи») — менш відомі. Але саме вони й дають підстави вважати його неолібералом.
Хайєк упевнений у тому, що раціональне само пробиває собі дорогу, воно не потребує свідомого впровадження, а навпаки, заперечує будь-яке втручання, котре спотворює дію природних механізмів.
На особливу увагу заслуговують наведений у підручнику коментар щодо цих положень, особливо в частині теорії грошей, і пов'язаних із цією теорією радикальних за своїм змістом пропозицій Хайєка.
Індивідуалістичні підходи використовуються ним для обґрунтування ідеї про потребу звуження економічних функцій держави: він навіть пропонує надати можливість суб'єктам економічної діяльності здійснювати емісію грошей, а також зменшити поступово обсяги тих коштів, які є в розпорядженні держави.
І в цьому також виявляється двоїстість теорії Хайєка: у тій частині, де йдеться про можливості спонтанного розвитку — вона консервативно неокласична, причому є скрайнім виявом такого консерватизму.
Знайомлячись із засадничими положеннями соціальної теорії Хайєка, неважко помітити, що завдання впровадження та охорони спонтанного порядку він покладає саме на державу. При цьому у формах та методах запровадження такого порядку він пропонує виходити з цивілізаційних особливостей розвитку країн, зазначаючи, що вони спонтанно формувались під впливом багатьох умов. Більше того, Хайєк визнає й обґрунтовує необхідність активного втручання держави у сфери, які створюють внутрішнє середовище розвитку економіки (освіту, право, ідеологію, мораль тощо), і покладає на неї функцію захисту від впливу зовнішнього середовища (міжнародна сфера).
Отже, Хайєк формулює теоретичну модель політики держави щодо розвитку суспільства, яка в загальному вигляді передбачає:
— формування автономної економіки на засадах приватної власності, індивідуалізму, конкуренції та невтручання держави (навіть у сферу грошової емісії);
— активну роль держави у створенні умов для вільного та успішного функціонування економіки.
Можна сказати, що модель Хайєка орієнтовано на створення державою сильної конкурентної економіки.
Німецький неолібералізм (ордолібералізм). Дещо інші параметри неоліберальної моделі розвитку було запропоновано німецькими авторами. Тут слід згадати традиції німецької школи політичної економії, які забезпечили їй імідж альтернативної.
Методологія цієї школи була особливою: згідно з нею, свідоме формування суспільства може здійснюватись державою через вплив на суспільну свідомість.