явище отримало в економічній науці назву ефекту “раціонального незнання (ігнорування).
3. Роль партій, лобістських груп та інших учасників процесу суспільного вибору для функціонування державних фінансів.
Окрім виборців, учасниками процесу суспільного вибору виступають партії, групи спеціальних інтересів, лобі, представники у парламенті та бю---рократія.
Найбільш ефективне втілення інтересів виборців відбувається за активного посередництва партій. Партійна система відіграє виняткову роль для державних фінансів. Партії виступають своєрідними “торговцями” передвиборними фінансовими проектами на політичному ринку, де покупцями є виборці. Головною метою партій є оволодіння владою і максимізація впливовості. Намагаючись завоювати підтримку максимального числа голосів, вони формують свою поведінку, виходячи з наявних в суспільстві інтересів, прагнучи зробити такі пропозиції, які забезпечують найбільші шанси на перемогу. Таким чином переслідуючи власні інтереси, партії допомагають виявляти суспільні настрої та потреби і сприяти їх втіленню.
Процес реалізації суспільного вибору продовжується у парламенті. В ідеалі, діяльність депутатів повинна бути спрямована на те, щоб повністю виконувати передвиборні обіцянки. Це викликано і необхідністю їх майбутнього переобрання. Однак на їх поведінку впливають особисті переконання, суб’єктивне бачення ситуації. Обрані особи мають власні міркування з приводу розмірів колективного сектора, джерел ресурсів для нього і, що найбільш важливо, з приводу конкретних статей державних видатків (не говорячи про випадки голосування з корисливих міркувань).
Важливі ефекти для державних фінансів має діяльність груп організованих інтересів – лобі. Використовуючи свої владні повноваження уряд може створювати деякі переваги та умови сприяння для певних видів діяльності, навіть окремих суб’єктів ринку. Таке коригування ринкової діяльності суперечить ліберальним ідеалам. Отримання надприбутків завдяки держаному регулюванню використання ресурсів та ведення підприємницької діяльності під “політичним прикриттям” відоме під назвою економічної ренти. Уряд може створювати рентні умови для певних груп шляхом встановлення прав власності на отримання вигоди від окремих видів діяльності, шляхом заснування ексклюзивних ліцензій, дозволів, обмежень. Намагання проштовхнути через демократичні процедури прийняття рішень програми, які сприяли б отриманню економічної ренти є основною метою груп організованих інтересів. Діяльність лобі відображається і на бюджетній політиці. Одним із об’єктів їх уваги виступають субсидії та податкові пільги, збільшення державних витрат на певні програми.
Одним із перших дослідників проблем діяльності організованих груп був М. Олсон. Він дійшов висновку, що найбільш успішно діють малі, але добре організовані та згуртовані групи інтересів. У них частка прибутків, яка при розподілі припадає на одного члена є більшою, ніж у великих угрупованнях. Це виступає значним стимулом для згуртованості, а низька численність групи не приводить до падіння її ефективності. “На практиці дійсно виявляється, що організовані інтереси малих груп перемагають неорганізовані та незахищені інтереси великих груп. Відносно мала група чи галузь може досягнути податкових чи тарифних пільг за рахунок мільйонів споживачів чи платників податків і всупереч правилу більшості” – зазначає М. Олсон. За своєю суттю діяльність груп організованих інтересів має непродуктивний характер, адже відбувається просте перекладання тягаря по фінансуванню отриманих за рахунок держави надприбутків на решту членів суспільства. Як правило, чим більшою є кількість громадян, серед яких розподіляється податковий тягар, тим менш примітне це явище для окремого платника.
Значну роль у постачанні державних благ та ефективності ви---користання суспільних ресурсів відіграє бюрократія. Основною проблемою, яку породжує бюрократичний апарат є збільшення обсягів державних витрат і зростання затрат на виробництво суспільних благ. Специфіка результатів діяльності бю---рократичного апарату полягає в тому, що продукти їх діяльності часто не піддаються кількісному виміру.
Бюрократія може завищувати розміри бюджету двома шляхами. По-перше, вона може переконувати у необхідності збільшення поста---чання власної продукції. По-друге, вона здатна завищувати суми вкладень, потрібних для випуску даної кількості благ, шляхом використання неефективної технології ви---робництва. Адже бюрократія більше переймається не ефективністю власної діяльності, а розмірами бюджету, що знаходиться у віданні чиновників.