Реферат - Німецький ордолібералізм та розвиток теорії соціального ринкового господарства
14

діяльність через фінансову стабілізацію, структурні й соціальні зрушення, у тому числі коригування ринкового розподілу доходів і вирішення проблеми добробуту (останнє знайшло втілення в подальшому в розробках теорії соціального ринкового господарства).
Неоліберальна модель В. Ойкена представила три наріжні принципи теорії ладу (устрою), які утворюють структурний каркас конкурентного ринкового ладу.
Принцип індивідуальної свободи: економічний лад має відповідати ідеалам свободи й гідності людини, реалізація яких забезпечується існуванням приватної власності та господарської незалежності економічних суб'єктів.
Принцип сильної держави: держава не втручається у господарські процеси, а лише створює необхідні правові умови для їх безперешкодного руху. Економічний лад не є раз і назавжди усталеним: це — "законодавчо встановлений лад", для виникнення, підтримки і подальшого розвитку якого необхідна сильна держава.
Принцип системності в економічній політиці: економічна політика має відповідати концепції економічного розвитку, орієнтуватися на ієрархію політичних цілей, щоб не перетворитися на "політику експериментів" — намагання долати проблеми, причиною яких є постійне втручання держави.
Конституюючі принципи політики конкурентного ладу, які виступають передумовами виникнення системи ринкового господарства, представлені на рис. 12.6.

До регулюючих принципів політики конкурентного ладу, які регламентують вплив державних інституцій на умови перебігу й результати господарчих процесів та стимулюють конкуренцію, належать:
антимонопольно політика — контроль за монополіями з метою припинення антиконкурентних дій, регулювання діяльності монополій в галузях, де вони неминучі;
політика перерозподілу доходів — коригування ринкового механізму розподілу доходів без обмеження прагнення підприємців до інвестування;
соціальна політика — забезпечення мінімальної заробітної плати, регулювання робочого часу, регламентація праці жінок і дітей;
екологічна політика — захист природних ресурсів від хижацького використання, боротьба із забрудненням навколишнього середовища.
В. Ойкен зазначав, що ордоліберали не "винаходять" конкурентний устрій, а відшукують його елементи у конкретній дійсності. Серед обмеженої кількості структурних форм устрою вони вибирають найбільш життєздатні, передусім потужну тенденцію до формування умов досконалої конкуренції. Встановлення устрою, таким чином, здійснюється не всупереч історичному процесу, а навпаки, принципи ладу формуються на основі урахування наявних тенденцій історичного розвитку.
Уявлення про модифікацію функцій ринку в сучасних економічних системах, як зазначалося, об'єднують німецький ордолібералізм з англо-американськими школами неолібералізму. Водночас між ними є кілька суттєвих відмінностей, що випливають з особливостей становлення ідей неолібералізму в Німеччині та інших країнах, висвітлення яких знайшло відображення у вітчизняній науковій літературі1. Представники англомовного неолібералізму далекі від усвідомлення необхідності втручання держави в економіку з метою підтримання конкурентного ладу та формування інституційних засад економічного розвитку. Саме тому для означення англомовного неолібералізму найчастіше вживаються терміни "неокласичний лібералізм", "економічний неоконсерватизм", "нова класика" (див. гл. 12.3), а для німецького — "ордолібералізм". Відмінності теоретичних настанов та практичних рекомендацій англо-американського та німецького неолібералізму наведені в табл. 12.3.

Поняття "соціальне ринкове господарство" вперше використав А. Мюллер-Армак у книзі "Управління економікою і ринкове господарство" (1947), він писав, що суть соціального ринкового господарства полягає в поєднанні принципу свободи ринку з принципом соціального вирівнювання. Спершу цей термін було запропоновано для характеристики форм переходу від мілітаризованої, надіндустріальної фашистської економічної систем до мирної, цивільної економіки.
В подальшому це поняття наповнилося новим змістом і перетворилося на концепцію нового економічного ладу для ФРН, послідовно реалізовану в 50-ті pp. XX ст. в економічній політиці канцлера Західної Німеччини Л. Ерхарда.
Людвіг Ерхард (1897—1977) народився у баварському містечку Фюрті, де закінчив реальне училище. Після Першої світової війни вивчав проблеми господарства та виробництва у Вищій комерційній школі в Нюрнберзі. Докторську дисертацію захистив у Франкфуртському університеті, після чого був призначений директором Інституту проблем споживання Нюрнберзької вищої комерційної школи. В період панування нацистської диктатури на вимогу уряду його було звільнено за "нелояльну поведінку".
Після Другої світової війни (1945—1946) Л. Ерхард став міністром господарства Баварії, з 1947 р. — професором Мюнхенського університету, керівником особливого відділу, що готував проект післявоєнної грошової реформи в Німеччині. Як визнаного фахівця з проблем структурної політики восени
р. Л. Ерхарда було призначено директором Управління господарства Об'єднаних західних окупаційних зон. Перші кроки Л. Ерхарда як директора Економічної ради викликали протести опупаційних властей і політичних партій, оскільки скасовували регламентуючі економіку державні дії. Проведення кон-фіскаційної грошової реформи, що різко скоротила обсяг грошової маси в обігу та приборкала гіперінфляцію, справило стимулюючий вплив на економіку та забезпечило формування основ грошової стабільності та ринкової саморегуляції. При утворенні Федеративної республіки Німеччини у вересні
р. його було призначено на посаду міністра народного господарства, на якій він перебував до 1963 p., а у 1963—1966 pp. був канцлером ФРН.
Учений-економіст, практичний політик, "батько" "німецького економічного дива", Л. Ерхард був автором багатьох праць з проблем економічної кон'юнктури, зокрема всесвітньо відомої книги "Добробут для всіх" (1956), де було систематизовано досвід економічної реформи у ФРН.
Проілюструємо шлях економічного реформування. Після об'єднання трьох окупаційних зон (США, Великі' Британії та Франції) було утворено Економічну раду (до складу ввійшли відомі економісти та політики ринкової орієнтації на чолі з Л. Ерхардом), яка й розпочала реалізацію національної моделі економічної політики. Необхідно зауважити, що окупаційний уряд нерідко намагався гальмувати (особливо до утворення незалежної держави Федеративної Республіки Німеччини у вересні 1949 р.) впровадження національної моделі розвитку. Окупаційна влада прагнула спрямувати подальший напрямок розвитку Німеччини виключно відповідно до плану Маршалла, який не враховував національних особливостей і нерідко суперечив потребам німецького господарства.
Господарська реформа 1948 р. в Німеччині — це поєднання грошової

---

Сторінки: 1 2 3 4 5