У нас: 141825 рефератів
Щойно додані Реферати Тор 100
Скористайтеся пошуком, наприклад Реферат        Грубий пошук Точний пошук
Вхід в абонемент


реформи та реформування цін.
План Маршалла" — план надання економічної допомоги країнам Західної Європи, названий на честь його розробника, держсекретаря США (1947—1949) Дж. Маршалла. Схвалений конгресом США у квітні 1948 р. Розрахований на 5 років. План передбачав надання кредитів та безоплатних субсидій на відновлення західноєвропейських економік, зокрема Німеччині було передбачено виділення товарно-матеріальних ресурсів та грошових коштів на загальну суму у 3,12 млрд доларів. Серед усіх західноєвропейських країн саме Німеччині надавалася перевага у фінансуванні як майбутньому "форпосту" між капіталістичним та соціалістичним світом. За перші роки реалізації плану (1948—1951) Німеччина одержала від США допомогу у різних формах більш ніж на 2,4 млрд доларів, майже стільки ж, скільки союзники США — Велика Британія та Франція разом.
Водночас американська "допомога" нерідко перетворювалася на безперешкодне подолання митних бар'єрів європейських країн, наводнювання їх ринків американською продукцією і фактичне розширення ринків збуту американських товарів. Так, 44 % всієї допомоги надавалося у формі закупівель американських продуктів харчування та промислових товарів, тільки 12 % становили поставки машин та обладнання, менш ніж ЗО % — безпосереднє надання кредитів та безоплатних субсидій. Цікава деталь, однією з умов надання допомоги було обов'язкове перевезення не менш ніж 50 % всіх поставок американським морським флотом, внаслідок чого європейським країнам довелося сплатити за ці послуги майже 700 млн доларів. Таким чином реалізація плану Маршалла гальмувала відродження національного промислового виробництва у західноєвропейських країнах та відкидала можливість швидкого формування національних моделей розвитку.
них грошей та створення стабільної грошової одиниці. Вона передбачала заміну рейхсмарок на дойчмарки, причому кожному громадянинові спочатку видавалося по 40 нових дойчмарок, згодом сума була збільшена на 20. Заробітна плата, пенсія та квартирна плата оплачувалися новими марками у співвідношенні 1:1, половину заощаджень і готівки дозволялося обміняти у співвідношенні 1:10, інша частина "заморожувалася" й згодом обмінювалась за курсом 1 : 20. Було створено також єдиний емісійний банк німецьких земель. Цінова реформа передбачала лібералізацію цін, відміну адміністративного розподілу ресурсів та відмову від встановлення цін державою. Було сформовано законодавство про кредитну, податкову, антимонопольну політику. Важливим елементом соціального ринкового господарства вважався малий і середній бізнес — основа "добробуту для всіх" — тому державна політика всіляко стимулювала його розвиток у промислових галузях та сільському господарстві.
В. Репке визначав соціальне ринкове господарство певним серединним "третім шляхом", що пролягає між капіталізмом і соціалізмом та веде однаковою мірою до свободи й соціальної справедливості.
Реформ не примусили чекати: вже у кінці 1949 р. обсяг промислового виробництва наблизився до довоєнного рівня (98,4 %), а у 1950 р. перевищив його на 14,4 %. Виробництво товарів широкого вжитку збільшилося вдвічі, що підірвало основу для спекуляцій — товарний дефіцит. Дойчмарка стала стабільною валютою, рівень інфляції не перевищував 5 %. Продуктивність праці лише за перший рік реформування зросла на третину, що посприяло зростанню рівня оплати праці. Почала проводитися активна соціальна політика допомоги непрацездатним, сім'ям з дітьми, безробітним. В цілому державне втручання в економіку обмежувалось правовим регулюванням та непрямим економічним впливом, пряме регулювання держави охоплювало тільки соціальну сферу.
Багато західних учених, як і В. Репке, вважає, що "третій шлях" — це синтез вільно ринково г о та соціально-обов'язкового суспільних устроїв.
Підкреслимо, що В. Ойкен, "батько" ордолібералізму, не вживав у своїх творах поняття "соціальне ринкове господарство", яке вперше використав А. Мюллер-Армак у 1947 р. Концепція конкурентного ладу ордолібералізму і теорія соціального ринкового господарства мають ідейну спорідненість і спільні риси, передусім щодо визнання пріоритету приватної власності, типологізації економічних систем та претензій відшукати "третій шлях" суспільно-економічного розвитку. Проте теоретики соціального ринкового господарства значно модифікували ідеї фрайбурзької школи у питаннях про соціальну політику і регулювання монополії та конкуренції, пристосувавши їх до конкретних умов розвитку післявоєнної Німеччини.
Зміст ордоліберального вчення вичерпується тим, що держава в основному обмежується формуванням економічного ладу, тоді як хід господарського процесу і його регулювання (так звана політика процесу) відбувається спонтанно.
Державний вплив на господарський процес ордоліберали допускали, в традиціях ліберальної думки, тільки у виключних випадках, пов'язаних з дією екзогенних чинників. Таку позицію відображає відоме гасло ордолібералізму: "Державному плануванню господарських форм — так, державному плануванню і регулюванню господарського процесу — ні!". Як бачимо, свою назву ордолібералізм виправдовує повністю, адже "ордо" означає "устрій", "лад", а визначена таким чином політика ладу означає не що інше, як запровадження потужного інституційного регулювання.
Як модифікуються означені погляди в теорії соціального ринкового господарства? А. Мюллер-Армак, наприклад, не вважав регулювання монополії та конкуренції головним засобом стабілізації капіталізму, відмовився від ідеї відродження умов досконалої конкуренції шляхом "приборкання монополій".
Антимонопольна спрямованість, хоча й залишалася складовою доктрини, але поступалася своєю провідною роллю питанням соціальної політики. Якщо постулат ордолібералізму — регулювання монополії та конкуренції автоматично сприяє встановленню соціальної справедливості, то А. Мюллер-Армак проголосив активну соціальну політику "компенсації" ("вирівнювання") основною відмінністю соціального ринкового господарства від капіталістичного господарства взагалі.
Головним інструментом політики "соціальної компенсації" А. Мюллер-Армак вважав прогресивне оподаткування осіб з високими доходами та перерозподіл отриманих коштів на користь малозабезпечених у вигляді бюджетних дотацій на утримання дітей, житлових субсидій, будівництво житла тощо. Інша форма соціальної політики — створення розвиненої системи соціального страхування (пенсійного, з безробіття, втрати працездатності) та формування мережі об'єктів соціальної інфраструктури. "Соціальне вирівнювання" вирішує проблему однобічного ринкового утворення доходів як за допомогою соціальних
Сторінки: 1 2 3 4 5