А. Сміт започаткував класовий поділ суспільства за критерієм відношення до засобів виробництва. Кожен клас отримує свій головний доход: робітники — заробітну плату, капіталісти — прибуток, власники землі — ренту. Крім первісних доходів у результаті виробництва існують ще й вторинні як наслідок перерозподілу. Заробітну плату — доход робітника — А. Сміт оголошував продуктом праці, або природною винагородою за працю. Категорію заробітної плати він розглядав позаісторично, але не обмежував її фізичним прожитковим мінімумом людини, наголошував на значенні співвідношення сил робітників і капіталістів у встановленні заробітної плати. Виходячи з трудової теорії вартості А. Сміт визначив прибуток як продукт неоплаченої праці найманого робітника. В іншому випадку він розумів під прибутком доход промислового капіталіста, що залишився після сплати ренти земельному власнику та відсотка власнику грошового капіталу. Прибуток розглядався як породження всього авансованого капіталу, а його отримання визнавалося кінцевою метою капіталістичного виробництва. Земельну ренту, як і прибуток, А. Сміт проголосив відрахуванням із продукту праці робітника, наголошуючи на її значенні як виключному доході землевласника. Він пов'язував існування ренти з багатьма чинниками — від монополії приватної власності на землю до визначення ренти як результату дії сил природи чи як джерела вартості.

На відміну від фізіократів, які вважали продуктивним лише капітал, зайнятий у сільському господарстві, А. Сміт увесь суспільний капітал розглядав як продуктивний. Згідно з трудовою теорією вартості капітал визначався як вартість, що приносить прибуток на основі експлуатації найманої праці. Бачення капіталу як нагромадженого запасу для розвитку виробництва зумовило його поділ на основний і оборотний (А. Сміт першим запровадив ці терміни). Під оборотним капіталом він розумів товарний і грошовий капітал, тобто капітал у сфері обігу. Продовольство, матеріали, готові вироби, гроші — це елементи оборотного капіталу країни. Гроші вчений пафосно називав "великим колесом обігу", проте зазначав, що доход суспільства набирає форми матеріальних товарів, а не "колеса", яке їх переносить і поширює.

У теорії відтворення А. Сміта розглядається два основних показники — чистий доход, що є ртіленням справжнього багатства країни (у сучасній економічній теорії — національний доход), і валовий доход (сукупний суспільний продукт). Конкретизуючи погляди Ф. Кене стосовно механізму суспільного відтворення, А. Сміт чітко розрізняє грошову та матеріальну форми чистого доходу: перша складається з доходів усіх класів (прибутку, ренти, заробітної плати), які формують фонди споживання та нагромадження, а друга представлена виробленими предметами споживання й засобами виробництва. Разом з тим підкреслюється, що це не дві складові, а лише дві форми вираження того самого суспільного багатства. Суттєво, що А. Сміт розглядав повноцінний процес розширеного відтворення, а нагромадження капіталу визнавав головною умовою збільшення суспільного багатства.

Таким чином, сформульована в назві книги мета А. Сміта — з'ясувати сутність та причини формування багатства — була досягнута. Він пояснив механізми зростання приватного та національного (суспільного) багатства на основі поділу праці, теорій вартості, класового поділу суспільства, теорії доходів, капіталу та відтворення. Значення економічної теорії А. Сміта важко переоцінити: уперше була побудована цілісна система економічної науки; набрали нового змісту старі й були введені нові економічні категорії та закони; були чітко сформульовані принципи економічного лібералізму, невтручання держави в економічне життя, свободи конкуренції. А. Сміт став засновником систематизованої науки, генератором нових ідей, які були сприйняті й розвинуті наступними поколіннями економістів: від Ж. Б. Сея та Д. Рікардо (початок XIX ст.) до А. Маршалла (кінець XIX ст.), В. Ойкена та М. Фрідмена (кінець XX ст.).