рівновага між виробленими благами і населенням, що свідомо регулює свою народжуваність. Завдання суспільства полягає не в тому, щоб забезпечувати ріст, ве-дучи боротьбу за успіх, а в підтримці оптимуму. «Тільки у відста-лих країнах світу, — пише Мілль, — збільшення виробництва є найважливішим завданням. У більш розвинених країнах еко-номічно необхідним вважається удосконалення розподілу». Це дає можливість установити не тільки економічну, але і соціальну рівно-вагу, коли ніхто не бідний і не прагне стати багатшим, а кожному забезпечена незалежність і свобода дій, крім заборони на заподіян-ня шкоди іншим людям.
Такий суспільний устрій стане, з одного боку, результатом при-родної еволюції капіталу, яка веде до мінімізації норми прибутку, а з іншого боку — регулюючих дій держави. Будучи послідовним прихильником принципу laissez faire і вважаючи відступ від нього безсумнівним злом, Мілль проте припускав втручання держави у випадках, які диктувалися розуміннями доцільності. Він першим звернув увагу на можливі «фіаско ринку», тобто на випадки, коли ринковий механізм неефективний. Як приклад розглядається про-блема освіти, утримання якого не може підпорядковуватися винят-ково правилам купівлі-продажу, а вимагає державної організації си-стеми забезпечення визначеного освітнього мінімуму.
Під егідою держави повинна бути проведена серія соціальних реформ: скорочення робочого дня, зрівняння прав чоловіків і жінок, легалізація діяльності профспілок, які в кінцевому резуль-таті повинні привести до скасування системи найманої праці і заміни її кооперативними об'єднаннями працівників і підприємців, що привело б до досягнення соціальної справедливості і «...най-більш вигідної з погляду загального блага організації промислово-го виробництва».
Незважаючи на явні ознаки еклектики, у чому неодноразово дорікали Міллю дослідники історії економічних поглядів, його за-слуги перед економічною наукою дуже значні і незаперечні.
Він не просто спробував з'єднати різні, найчастіше непоєднувані, підходи і точки зору, але і висловив ряд оригінальних ідей, які стали вихідним пунктом наступних розробок і теоретичних кон-цепцій. Серед них можна відзначити коректніше формулювання «закону Сея» як рівності, а не як тотожності, аналіз цінової елас-тичності попиту, розробку поняття економії на масштабах і підходи до розуміння альтернативних витрат. Усе це дає підставу погодити-ся з твердженням Марка Блауга про те, що «ідеї економістів першої половини XIX ст. дійшли до засновників «нової економіки» другої половини століття саме в інтерпретації Мілля».