Реферат - Економічна система Девіда Рікардо
18

на кращих ділянках (де витрати на одиницю виробленої продукції менші) утворюється додатковий дохід, надлишок над середнім прибутком фермерів. Цей дохід утворює ренту, яку привласнює землевласник. "Рента завжди сплачується за користування землею тільки тому, що кількість землі не безмежна, а якість її неоднакова, — писав вчений, — із зростанням населення залучається до обробітку земля нижчої якості або розташована менш зручно. Коли з розвитком суспільства починає оброблятися земля другого розряду за родючістю, на землі першого розряду відразу ж виникає рента, величина якої буде залежати від різниці у якості цих двох ділянок".
Аналізуючи динаміку ренти, Д. Рікардо стверджував, що величина останньої постійно зростає, тому що збільшення кількості населення та потреби у продуктах харчування примушують суспільство залучати до обробітку все гірші й гірші земельні ділянки. Пов'язуючи динаміку рентного доходу із законом спадної родючості ґрунтів, вчений писав про підвищення порівняльної цінності сирих продуктів внаслідок збільшення затрат праці на виробництво їх останньої добутої частки. Наслідком цього він вважав підвищення цін, яке збільшує ренту.
Полемізуючи з А. Смітом, який вважав ренту одним із джерел цінності, Д. Рікардо стверджував, що не ціна залежить від ренти, а, навпаки, рента залежить від ціни. "Вартість хліба регулюється кількістю праці, затраченої на його виробництво на землі тієї якості або з тією часткою капіталу, за яких не платять ренти, — підкреслював англійський дослідник. — Не тому хліб дорогий, що платиться рента, а рента платиться тому, що хліб дорогий... ціна хліба не знизилась би навіть тоді, коли б землевласники відмовились від всієї своєї ренти"2, оскільки у цьому випадку рента дісталась би орендарям.
Пов'язуючи динаміку ренти зі зростанням міського населення, розвитком продуктивних сил та нагромадженням капіталу, Д. Рікардо відрізняв цей вид доходу від тієї частини орендної плати, яка виплачується за користування капіталом, вкладеним у земельну ділянку.
Заробітну плату вчений визначав як дохід робітника, плату за працю. Він наголошував на тому, що праця як і будь-який інший товар, має:
— "природну" ціну, необхідну для того, "щоб робітники мали можливість існувати і продовжувати свій рід без збільшення або зменшення їх чисельності";
— "ринкову" ціну, яка "дійсно сплачується... в силу природного співвідношення між пропозицією і попитом: праця дорога, коли вона рідкісна, і дешева, коли є у надлишку".
Визначаючи "природну" ціну праці вартістю засобів існування робітника та його сім'ї, Д. Рікардо підходив до аналізу цього поняття історично. Він розумів, що природна ціна праці не є "абсолютно незмінною і постійною. Вона змінюється у різні часи в одній і тій самій країні і дуже суттєво відрізняється у різних країнах"2. Зводячи природну ціну праці до мінімуму засобів існування, учений зазначав, що її величина прямо пропорційна рівню цін на продукти харчування та предмети життєвої необхідності. Відтак заслугою Д. Рікардо стало розмежування номінальної та реальної заробітної плати на основі того, що "природна" ціна праці визначається не грошима, а кількістю та асортиментом споживчих благ, які робітники в змозі придбати за ці гроші.
Підкреслюючи, що під впливом руху народонаселення "ринкова" ціна праці має тенденцію до зближення із "природною" та утримання у жорстких межах прожиткового мінімуму, Д. Рікардо був переконаний, що рух заробітної плати має визначатися виключно ринковою конкуренцією, а не державним регулюванням, в тому числі прийняттям "законів про бідних". "Не підлягає ніякому сумніву, — писав англійський дослідник, — що комфорт і добробут бідних не можуть бути постійно забезпечені, якщо внаслідок їх власних зусиль або деяких зусиль з боку законодавства не буде врегульовано зростання їх чисельності й раніше непередбачених шлюбів не стане менше. Дія системи законів про бідних була прямо протилежною. Вони робили стримування зайвим і заохочували нерозважливих, пропонуючи їм частину заробітної плати розважливих і працелюбних".
Узалежнивши динаміку заробітної плати від зростання або зменшення чисельності населення, вчений дійшов висновку, згідно з яким "за умов природного поступального руху суспільства заробітна плата має тенденцію до падіння, оскільки вона регулюється попитом і пропозицією, тому що приплив робітників буде постійно зростати однією і тією самою мірою, тоді як попит на них буде підвищуватися повільніше"4. При цьому Д. Рікардо розумів, що "за найсприятливіших обставин можливості зростання продуктивних сил, напевно, перевищують здатність населення до розмноження", однак, на його думку, "довго такий стан підтримуватися не може, тому що при обмеженій кількості та різній якості землі її продуктивність з кожним новим збільшенням капіталу, що прикладається до неї, буде знижуватися, тоді як здатність населення до розмноження продовжує залишатися такою ж".
Водночас вчений звертав увагу на те, що заробітна платня визначається ціною продуктів харчування робітників. Відтак збільшення кількості населення та підвищення ціни хліба викликають зростання природної ціни праці. Однак зростання заробітної плати відстає від зростання цін на необхідні та корисні продукти, що викликає погіршення становища як робітників, так і підприємців, прибуток яких зменшується.
Таким чином, на відміну від А. Сміти, Д. Рікардо вважав, що із розвитком капіталізму становище робітників буде неминуче погіршуватись, оскільки зростання цін на продовольчі товари спричинятиме падіння їх реальної заробітної плати. У зв'язку з цим вчений наголошував на тому, що заробітна плата ніколи не буде підвищуватись такою мірою, щоб робітник мав можливість купувати стільки товарів, скільки він купував до підвищення цін на них. Водночас учений застерігав, що обґрунтовані ним закони руху заробітної плати діють

---

Сторінки: 1 2 3 4 5 6