ДИВІДЕНДНА ПОЛІТИКА

1. Дивіденди – їхні види і джерела виплати

В фінансовій літературі існує декілька визначень дивідендів. Основні із них:

Дивіденди – частина чистого прибутку акціонерного товариства, котра щороку розподіляється серед акціонерів відповідно до частки їх участі у власному капіталі товариства. Дивіденд зі звичайних акцій залежить від суми прибутку акціонерного товариства. Дивіденд зі привілейованих акцій сплачують у заздалегідь установленому розмірі як твердий процент від їхньої номінальної вартості.

Дивіденди – доходи, отримувані суб’єктам оподаткування згідно з корпоративними правами як частина прибутку юридичної особи, включаючи доходи, нараховані як проценти на акції чи на внески до статутних капіталів (за винятком доходів, отриманих від інших видів цінних паперів, від їх продажу і доходів від операцій з борговими зобов’язаннями та вимогами).

Види дивідендів:

1) Річний дивіденд – який виплачується за підсумками діяльності за рік, він включає всі попередні види виплати дивідендів, що мали місце протягом року.

2) Проміжний дивіденд – це дивіденд, що включається в річний дивіденд і виплачується як авансовий платіж.

3) Підсумковий дивіденд (останні) – це останній виплачений дивіденд за звітний період дивіденд.

Приклад. Дивіденди виплачувані щокварталу І – 2,0; ІІ – 3,0; ІІІ – 1,0; IV – 4,0.

Дріч = 10 грн. Діт = 4,0. проміжні дивіденди: 2,0; 3,0; 1,0.

Дивіденди показують звичайно або в абсолютній величині, або у відсотках.

У тому випадку, якщо дивіденди розраховуються у відсотках, застосовується поняття ставки дивіденду норми дивіденду, процентного доходу на акцію.

Процентний дохід на акцію розраховується 2 способами:

1) ,

де Д – абсолютна величина дивіденду;

Н – номінал акції.

2) ,

де Ц – ціна акції (ринкова).

Дивіденди повинні бути достатніми для того, щоб зацікавити інвестора в придбанні акцій. Відсоток повинний бути більше, ніж відсоток по депозитних рахунках у банку.

Джерела виплати дивідендів.

1. Дивіденди, як правило, виплачуються за рахунок чистого прибутку підприємства.

2. Дивіденди можуть виплачуватися і при відсутності чистого прибутку за звітний період, але при наявності інших джерел їхньої виплати:

- чистий прибуток, накопичений підприємством у попердні періоди;

- у виняткових випадках дивіденди можуть виплачуватися за рахунок резервного фонду.

3. Для виплати дивідендів формується фонд виплати дивідендів (ФВД).

2. Оптимальна та залишкова дивідендні політики

Дивідендна політика – складова загальної фінансової політики акціонерного товариства, спрямована на зростання ринкової вартості акцій. Полягає в оптимізації пропорцій між тією частиною отриманого прибутку, що йде на споживання, і тією, яку капіталізують.

Отже дивідендна політика означає прийняття рішень керівництвом підприємства виплачувати прибутки у вигляді дивідендів або утримувати їх для інвестування.

Дивідендну політику підприємство проводить згідно з його статутом та економічними завданнями певного періоду.

На дивідендну політику впливає низка факторів. Найтиповішими з них є:*

різноманітні кредитні та фінансові обмеження;*

диференційні податкові ставки на дивіденди і доходи з приросту капіталу;*

сприятливі форми інвестування у певні періоди;*

бажання акціонерів отримувати доходи в поточному періоді, а не в майбутньому (або навпаки);

У сумі ці та інші фактори визначають оптимальну дивідендну політику.

Оптимальна дивідендна політика – це така політика, яка максимізує ціну акцій підприємства.

Знаходження цього оптимуму є винятково важким завданням, і неможливо створити ідеальну модель дивідендної політики. Але можна виділити основні моменти, які враховують при виробленні такої політики.

Під час прийняття рішень щодо дивідендної політики керівництво підприємства повинно враховувати:*

заборгованість за раніше випущені облігації;*

виплату дивідендів по привілейованих акціях, тому що вона здійснюється до виплати по звичайних акціях;*

достатність грошових коштів підприємства для виплати дивідендів;*

норми податкового законодавства.

Дуже часто на практиці використовують дивідендну політику, що називається залишковою.

Відправна точка залишкової теорії дивідендів полягає у тому, що інвестори віддають перевагу утриманню і реiнвестуванню прибутку, а не виплаті його у вигляді дивідендів у тому разі, якщо прибуток від реінвестування перевищує норму прибутку, котру середній інвестор міг би утримати по інших інвестиціях порівняно з ризиком.

Якщо підприємство може реінвестувати нерозподілений прибуток при нормі 20%, а найвища норма, яку акціонери можуть отримати з інших альтернативних джерел, становить 10%, то акціонери захочуть, щоб підприємство утримало їх прибутки.

Залишкова дивідендна політика передбачає чотири послідовні кроки у прийнятті рішень про виплату дивідендів.

1-й – складання оптимального бюджету інвестицій;

2-й – визначення частини інвестування за рахунок боргових зобов’язань згідно з оптимальною структурою капіталу підприємства;

3-й – визначення частки інвестування за рахунок нерозподіленого прибутку;

4-й – прийняття рішення про виплату або невиплату дивідендів.

Слово „залишковий” означає „залишковий понад” (відкладений) і тому залишкова політика полягає у тому, що дивіденди виплачують після вичерпання сприятливих можливостей вигідного внутрішнього інвестування для розширення виробництва.

3. Порядок нарахування і виплати дивідендів

Існують три основні методи виплати дивідендів.

Ш Метод стійкого збільшення дивіденду на акцію полягає у тому, що підприємство встановлює певний темп зростання дивідендів, наприклад, у 10% за рік і прагне щороку збільшити дивіденди на цю суму. Інколи політика стійких темпів збільшення дивідендів може суперечити залишковій дивідендній політиці, тому в деякі роки підприємства можуть встановлювати постійний річний дивіденд на акцію і збільшувати його лише в разі гарантованого отримання достатньої для того величини прибутку.

У цьому випадку основним стає правило уникання пониження річного дивіденду.

Одна з важливих умов цього методу – регулярна виплата дивідендів. Недотримання цієї умови має негативний вплив на діяльність підприємства.

По-перше, коливання виплати дивідендів може призвести до коливання ціни акцій.

По-друге, акціонери доволі часто використовують дивіденди для поточного споживання, тому нерегулярна виплата призведе до зниження ціни акцій.

По-третє, стійка дивідендна політика необхідна для проведення лістингу і допуску акцій до офіційного продажу на фондовій біржі.

По-четверте, іноді для підприємства важливіша виплата дивідендів, ніж реалізація деяких інвестиційних програм.

Ш