Теоретичні та законотворчі дискусії того часу дозволяють зро-зуміти аргументи обох сторін. Вони актуальні й сьогодні при впро-вадженні ф’ючерсної торгівлі на біржах України, законодавчої лега-лізації біржової спекуляції, своєчасних і розумних обмежень нечес-них біржових маніпуляцій. Як справедливо відзначали тоді еконо-місти і юристи, вже при заснуванні біржі необхідно наперед змири-тися з думкою, що на ній час від часу відбуватимуться й небажані, шкідливі дії. Строкові угоди, насправді, є головною зброєю торго-вельної та промислової спекуляції. Користь їх у цьому аспекті ве-личезна. Так вважали тоді і біржовики, і юристи. В Україні ж сьо-годні економічна наука знову змушена повертатися до вивчення суті цього питання, сучасних досліджень практично немає.

Отже, строкові біржові угоди.

Ш необхідні для нормального функціонування державного кредиту;

Ш відіграють величезну роль у розміщенні цінних паперів великих акціо-нерних товариств, промислово-фінансових груп;

Ш без строкових угод державі надзвичайно важко виділяти значні суми на військові витрати;

Ш без строкових угод неможливо поповнювати стратегічні запаси сировини та продовольства;

Ш без строкових угод неможливо точно і своєчасно отримувати необхідну інформацію про ринки сировини, капіталів і валюти у просторі та часі;

Ш строкові угоди вигідні й тим, що рівномірно розподіляють прибутки і збитки між учасниками ринку.

Із тодішньої дискусії випливає незаперечний висновок: на біржі нічого робити дилетантові. Для людей не обізнаних це заняття небез-печніше, ніж найазартніша гра. Підтвердженням є величезна кіль-кість банкрутств, після невдалих біржових операцій. Найближча до нас історія відбулася у 1995 р., саме тоді збанкрутував один із найстаріших банків Лондона “Беріте”, що існував на Лондонському Сіті понад 230 років. Безконтрольність з боку керівництва банку призвела до катастрофічного програшу на фінансових ф’ючерсах на Токійській фондовій біржі дилера Сінгапурської філії банку Ніка Лісона.

Сьогодні в Україні законодавці повинні зрозуміти незаперечну іс-тину: захистити людей від їх власної некомпетентності неможливо. “Не повинно бути напівзаходів, напівшляхів. Або свобода, що сама себе захищає від можливих зловживань і ризиків та надає величезні переваги і незліченні вигоди, або повне знищення свободи особи, заміна її державним втручанням. Припиниться дія ризику, випадку, але й зникне дух підприємництва, винаходу, відкриття, зупиниться виробництво”. Написано це в 1890 р., проте й нині актуальне. Біржовика, а особливо спеціаліста із строкових угод, потрібно готувати фахово. Для цього треба виробити та впровадити систему підготовки біржових кадрів різних рівнів.

Дискусія в науці і практиці Росії кінця ХІХ-го ст. стосувалася в основному строкових угод з цінними паперами. На інших ринках, особливо на ринку такого важливого товару, як зерно, ф’ючерсні угоди були надзвичайно популярними. Саратов, Нижній Новгород, Москва, Київ — були тоді центрами ф’ючерсної хлібної торгівлі.

З 1882 р. одне з провідних місць займала зернова біржа Саратова, який розміщений на перехресті водних та залізничних шляхів всього зернового Півдня та Південного Сходу тодішньої імперії. Саратов постачав хліб обом столицям та експортував за кордон. Біржа відіграла надзвичайно важливу роль у торговельно-промисловому розвитку Поволжя. Угоди на зерно стали цивілізованими, втратили “базарний” характер. Були впроваджені у практику торговельні угоди під майбутній урожай, строковий фрахт суден та залізничних вагонів. Саратовська біржа організовувала з’їзди борошномельників, опікувалася розширенням русла річки Волги, сприяла будівництву залізниць, складів, елеваторів. Жоден великий проект не обходився без консультацій або іншої участі біржі.

Особливістю всіх російських бірж була велика представницька діяльність, доброчинство, сприяння розквіту культури та мистецтв. Саме така їх діяльність мала в майбутньому підняти до розряду почесних професію біржовика. Однак події 1917 р. не лише не дозволили здійснити заплановане, навпаки, декільком поколінням у наших країнах довелося жити в суспільстві, повній протилежності минулому. Була знищена економічна свобода, її основа – приватна власність. Вони були замінені державним розпо-ділом ресурсів, вічним дефіцитом усього. Непотрібними виявилися дослідження вчених та юристів, до яких знову звертаємося ми сьо-годні, в період ринкового реформування економіки в Україні через понад 80 років. Все ж таки актуальності ці дослідження й досі не втратили, їх можна використовувати і вченим, і законодавцям в процесі законотворчого забезпечення становлення строкового (ф’ючерсного) ринку.

3. Становлення біржової торгівлі в Україні

Біржова торгівля в Україні за-початкована відкриттям у 1796 р. Одеської товарної біржі та у 1834 р. – Кременчуцької. Взявши за основу класифікацію етапів становлення бір-жового руху в Україні, яка наведена у монографії, запропонуємо її у дещо модифікованому вигляді, а саме:

1. 1796-1860 рр. Відкриття першої товарної біржі (м. Одеса) і початок біржового руху. Торгівля здійснювалася невеликими партіями зернових.

2. 1861-1914 рр. Активізація біржової торгівлі у всіх центрах України, їх спеціалізація. Будуються залізниці, елеватори, банки, 11 бірж спеціалізуються на окремих видах продукції, а саме: хлібні, фруктові, м’ясні, винні та інші. Найбільший оборот мали Київська товарна біржа, яка спеціалізувалася на торгівлі цукром, Миколаївська