Не лише податковий тиск, що, без сумніву, є великим тягарем і поглиначем обігових коштів бізнесових структур, є причиною затяж-ної кризи виробництва. Одна з важливих причин – це відсутність механізмів регулювання ринкової вартості власних майбутніх мате-ріальних та грошових потоків. В Україні практично відсутній механізм прогнозування цін та курсів.

Перші спроби запровадження ф’ючерсних контрактів на $1000, 10000М, 5 млн. російських рублів на Українській універсальній товарній біржі точно спрогнозували початковий курс гривні напере-додні грошової реформи. Однак ці контракти були нестандартизовані, неузгоджені з Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку, оскільки аналогічного органу для регулювання строкового товарного (ф’ючерсного) ринку в Україні не існує.

Крім цього, ринок строкових валютних контрактів без участі Національного банку, як потужного його учасника, не стане повно-правним сегментом фінансового ринку, а такого наміру центральний банк нашої країни поки що не має. Проте необхідність впровадження таких контрактів на Українській міжбанківській валютній біржі (УМВБ) гостро відчувають члени біржі (найбільші банки України). Але складається враження, що керівництво НБУ відважується доручити ринкові творення майбутнього курсу гривні, адже ринок – жорстка річ, курс на ньому формуватиметься внас-лідок економічних та політичних кроків уряду, і це бачитиме весь світ. І все ж іншого способу структурування валютного ринку практично немає.

Набагато більше нерозв’язаних питань на сировинних ринках України, в тому числі найважливіших (аграрно-сировинному та енергетичному). Єдиної державної політики щодо структурування цих ринків на спот і ф’ючерсний (строковий) досі немає. Кожне галузеве міністерство створює у 1995-1996 рр., переломних для біржової торгівлі в Україні у ставленні до цього інституту урядових структур, свої відомчі біржі: Українську аграрну біржу (УАБ), енергетичний ринок тощо – замість законодавчої підтримки чинних бірж. Спотовий зерновий ринок України не створений також через відсутність на ньому інфраструктурних інститутів таких як приватні елеватори. Адже елеватори є настільки важливою ланкою зерно-вого ринку, що за умови їх перебування у державній власності зерновий спотовий ринок може функціонувати лише теоретично. Цей процес знаходиться лише на початковому етапі.

Як правило, понад 20% бірж України зовсім не торгують, відбу-вається постійний процес реорганізації цих структур, деякі з них не можуть виконувати функцій, властивих класичним біржам. І хоч за кількістю бірж Україна випередила в цілому весь західний світ, народжуються нові й нові структури цього типу. Досі біржова діяльність не ліцензується (за винятком фондової), не сертифікуються, хоча на цьому наполягають самі біржовики, особливо На-ціональна Асоціація бірж України (НАБУ).

Біржі України громіздкі, негнучкі і, до того ж, не забезпечують головного – гарантій виконання укладених у біржовій залі угод. Про “гарантії” з форвардами на УАБ вже говорилося, і це на біржі, появу якої схвалив президент, де на перших торгах були присутні поважні урядовці, виконання укладених угод гарантувало Міні-стерство сільського господарства та продовольства. Рівень виконання укладених угод, навіть, на цій біржі у ліпші місяці її роботи ледь сягав 40%. Цей тривожний симптом та висока вартість біржового місця (початкова – $20 000), без забезпечення оптимальних умов для виконання угод, відвернули від біржі тих, хто чекав від неї дуже багато, а саме сільськогосподарських виробників і потужних торговців, комерційні структури, передусім, зарубіжні.

Як бачимо, в Україні сьогодні гостро відчувається криза універ-сальної товарної біржі. Не кращою є доля фондових бірж. Разом із становленням ринку цінних паперів в Україні створені і розгортають свою діяльність позабіржові системи комп’ютерного котирування цінних паперів, і саме їм віддають перевагу торговці. А на фондових біржах Києва реєструються поодинокі угоди і виключно через сприяння урядових структур, наприклад, Фонду державного майна, що через Українську фондову біржу (УФБ) продає пакети акцій об’єктів, якої приватизуються.

Причинами кризи біржі реальних товарів в Україні є наступні.

Першоюі головною причиною можна вважати відсутність ціліс-ної політики держави щодо біржового руху загалом. Неможливо будувати ринкові відносини без структурування ринку на вертикалі: на ринок теперішніх цін (спот), причому саме центральні ринкові ціни на сировину, капітал та іноземну валюту; і ринок майбутніх цін (ф’ючерс) на ці найважливіші активи.

Сировинні товари, капітал, іноземна валюта - це активи, ціни та курси, яких відіграють вирішальну роль в економіці. Без визначення теперішніх цін та їх майбутніх прогнозів бізнес не може розвиватися.

Крім цього, сировина, як сільськогосподарська, так і енергоносії, що лежать в основі будь-якого виробництва – це товари, попит на які майже нееластичний за цінами. Для зменшення споживання, наприклад, енергоносіїв, необхідно змінити конструкцію двигунів або зменшити парк машин, що за короткий час зробити неможливо. Або інший, не менш красномовний приклад – споживання хліба в Україні, незважаючи на суттєве зростання цін, не зменшується. Для цього потрібно змінити раціони харчування, набір споживчого кошика, а на це потрібні роки.

Сировинний товар, а Україна, як відомо, є сировинною країною, потребує специфічних механізмів для формування прогнозних рин-кових цін, де величезна кількість продавців та покупців щомиті змінюється, а саме їх рівновага робить еластичним ціноутворення і зменшує цінові коливання.

В Україні, на наш погляд, вже не потрібні біржі у тому вигляді, якими вони є сьогодні. Потрібно створити біржу ф'ючерсну (регу-лятор і страховий орган) для