Друга причина– недосконалість біржового законодавства. Закони України “Про цінні папери і фондову біржу”, “Про державне регу-лювання ринку цінних паперів в Україні”, “Про товарну біржу” та інші економічні закони не створюють цілісного правового поля для структурування ринку та впровадження у біржову практику похідних фінансових інструментів. Неабияке значення у цьому аспекті матиме прийняття Цивільного кодексу. Однак і в проекті нового Цивільного кодексу, прийняття якого очікується у 2002р., також не закріплені операції з похідними фінансовими інструментами, ф’ючерсами, опціонами, свопами та відповідальність за їх невиконання, процедура судового оскарження й арбітражу.

Законодавство в Україні неоднозначне трактує статус бірж. У двох Законах статус товарної та фондової бірж різний. В одному документі біржа – некомерційна організація (Закон України “Про товарну біржу”), у другому – акціонерне товариство (Закон України “Про цінні папери і фондову біржу”). Обидва законодавчі акти незначні за обсягом, до них не включені вимоги до забезпечення умов для ціноутво-рення методом чистої конкуренції збалансованої ринкової ціни або курсу. Не обумовлюються і не характеризуються похідні цінні па-пери, ф’ючерси та опціони, форвардні та ф’ючерсні угоди тощо.

Гострота питання не знята і в зв’язку з прийняттям у 2001 р. у першому читанні Закону України “Про строкові фінансові інструменти”, в якому описуються біржові ф’ючерсні та опціонні контракти на фінансові й товарні активи.

Не визначається комерційна діяльність біржі, пов’язана з організа-цією біржових торгів, транспортно-експедиційною, складською, інфор-маційно-видавничою, рекламною та іншими, що забезпечують біржо-ві торги, ціноутворення та можливість спекулятивних, хеджевих та арбітражних операцій. Заборонятися має лише укладання самих біржових угод від імені біржі, всі інші, спрямовані на поліпшення організаційних умов торгів, спрощення розрахунків, забезпечення ліквідності тощо (повинні дозволятися).

Третя причина кризи універсальної біржі в Україні – наявність на ній небіржового товару, що робить неможливими розрахунково-клірингові операції. Тобто при загальному шахрайстві на ринку, неви-конанні своїх зобов’язань поза біржами, запровадити систему відчут-них грошових завдатків – депозитів і підтримуючої маржі – просто неможливо. І тому з 1991 р. брокерські контори, особливо російські, що мали місця на кількох біржах, виставляли той самий товар на різних біржах, і якщо його продавали на всіх, то обирався найкращий варіант, всі інші відкидалися.

Саме через специфічну процедуру розрахунків (кліринг) ліквідність біржових угод сягає 100%. І коли йдеться про реальний товар з негайною поставкою при значних коливаннях цін, то за спотовими операціями від продавця вимагається поставка товару на біржовий склад до торгів у залі, від покупця – 100% передоплати. За форвардними контрактами практикуються відчутні депозитні внески у розмірі 30-50% вартості товару від обох сторін. Всі ці внески надходять через розрахункові фірми до розрахункових (клірингових) палат біржі. За таких твердих фінансових умов на біржах за спотом і форвардом укладається 1-2% всіх біржових угод. А урядовці України планували через одну-дві центральні біржі здійснювати перевалку всього зерна, м’яса, цукру. Це нереальне завдання, і тому такі біржі приречені на загибель. Біржа реального товару на початку ХХІ-го ст., коли за кілька хвилин можна, не виходячи із офісу в Україні, купити цукор в Парижі, Лондоні, не може існувати у тому вигляді, в якому її створили в Україні.

Із обігу має зникнути небіржовий товар. Треба якомога швидше запровадити на цих біржах строкові контракти з системою клірин-гових розрахунків на основні види сировини, валюти, держоблігацій тощо. На законодавчому рівні Міністерству фінансів та Національ-ному банку України слід визначити статус клірингових палат або центрів. Всі ми були свідками краху вже строкового (ф’ючерсного) валютного ринку Росії, спричиненого московськими міжбанківськими кризами 1995 і 1998 рр. Збанкрутували банки, що виконували роль розрахунково-клірингових центрів ф'ючерсних бірж та біржі, на яких депозитні внески просто присвоїли керівники, що призвело до краху ф’ючерсного ринку в цілому.

Четвертою причиною кризи універсальної товарної біржі в Україні було те, що біржова лихоманка відбувалася на неіснуючому ринку. Тому не дивно, що ринок і досі не функціонує належним чином, оскільки він не структурований вертикально (на спотовий та ф’ючерсний). В Україні ринок, до того ж, не структурований горизонтально. Досі нема чіткої взаємодії біржового та позабіржового ринку сировини. Те, що ми називаємо ринком нерухомого майна, практично є ринком помешкань, де еквівалентом виступає чужа ва-люта (долар США). Ринок землі в Україні і пов’язаний з ним іпотеч-ний цілком відсутні. А без вартості землі, основного засобу виробництва на селі, визначити собівартість сільськогосподарської продук-ції і пов’язати її з ринковою ціною продукту неможливо. Аналогічний стан справ на фінансовому ринку, ринку грошей, позик і на пов’яза-ному з ними ринку боргових зобов’язань, де Національний банк монопольне визначає ціну грошей у вигляді облікової ставки.

Ось і виходить: бірж як справжніх індикаторів ринку немає, їх і не може бути, бо немає самого ринку (“Для чого термометр мертвій людині?”).

Скільки існує біржовий механізм, стільки ж його переслідують кризи. Велика економічна депресія США у 30-х роках виникла після жорстокої біржової кризи, відомої як “чорний вівторок” та “чорний четвер” – 24 і 29 жовтня 1929 р. Криза була настільки жахливою, спричинила стільки жертв, що й досі сприймається як найстрашніше лихо, яке спіткало американську націю за всю історію її існування. До кризи всі американці, від домогосподарки до президента, азартно грали на фондовій біржі, купуючи та продаючи акції, курси яких на очах зростали. У вересні 1929 р. було випущено на $1 млрд. більше акцій, ніж за всі вересні