Між країнами регіону встановлено міцні торговельні відносини - питома вага взаємної торгівлі складає 66% зовнішнього товарообігу; 20% припадає на країни, що розвиваються; 12% - на інші розвинуті країни світу (враховуючи Японію та США), майже 2% - на постсоціалісти-чні країни Східної Європи.

Дефіцит зовнішньої торгівлі у платіжному балансі багатьох країн компенсується торгівлею патентами та ліцензіями, експортом капіталу, фрахтом, туризмом. Порівняно з іншими західноєвропейськими країнами в плані балансу зовнішньої торгівлі у найбільш сприятливих умовах перебуває ФРН. Тільки вона досягла активного сальдо торговельного балансу і завдяки цьому отримала можливість "покривати" зростаючий та дедалі дорожчий імпорт сировини, палива й продовольства. Аналіз за тривалий час свідчить про досить стійке становище ФРН у світовій торгівлі. Щодо Франції й, особливо, Великобританії та Італії, то для них характерні великі дефіцити торговельних балансів, що утворились ще в 70-ті роки (внаслідок багатьох різноманітних криз) й істотно погіршили зовнішньоторговельне та валютне становище цих країн.

Західна Європа має чільне місце у системі зовнішньоекономічних зв'язків з країнами, які розвиваються. 70-ті роки започаткували формування нового механізму цих зв'язків. Це зумовлено фундаментальною перебудовою структури міжнародних економічних відносин, які склалися в колоніальну епоху і закріпили економічну відсталість країн, що розвиваються. Головною суттю перебудови стало створення гарантованих умов розвитку їхніх національних економік і остаточне подолання вкрай нееквівалентного (а за характером - грабіжницького) обміну.

Особливу увагу звернемо на проведення тонкої політики західноєвропейськими стратегами, націленої на збереження "європейської присутності" у колишніх колоніях, на розширення з ними зовнішньоекономічних зв'язків. Вони намагаються надати контактам з молодими національними державами того особливого характеру, значно кращих умов і більш сучасної моделі відносин, ніж ті, які пропонують інші розвинуті держави. У цьому вбачається один із дійових засобів у боротьбі з конкуренцією монополій США та Японії. Посилення позицій Західної Європи у світовому господарстві, зокрема у розстановці сил ЄС, викликане передусім намірами закріпити сферу впливу в географічне близьких районах Середземномор'я, Близького Сходу й Африки.

Важливо застерегти, що така західноєвропейська політика ще в недалекому минулому враховувала наміри і вплив на молоді національні країни соціалізму, особливо СРСР.

Крах соціалізму позначився на системі зовнішньоекономічних зв'язків з країнами, що розвиваються, і проявився у тимчасових "нішах", які досить динамічно заповнюють країни західноєвропейського регіону.

Зв'язки між Західною Європою і країнами, що розвиваються, грунтуються передусім на двосторонніх економічних відносинах, їхню базу утворюють: поділ праці, що склався історично, експорт капіталу, зовнішня торгівля й т. ін. Тенденції до зміни старого поділу праці як наслідку колоніального панування відображаються в індустріалізації молодих держав, їхньому прагненні до рівноправного становища у світовому господарстві. До того ж різко змінюються умови відтворення і в самих розвинутих країнах західноєвропейського регіону (особливо під тиском НТР), спостерігається інтенсифікація господарських зв'язків між державами Західної Європи, насамперед у межах ЄС. Це помітно відобразилось на їхньому експорті та імпорті з країнами, які розвиваються. Так, із 1955 р. по 1972 р. питома вага останніх в імпорті з країнами Західної Європи знизилася з 24% до 15%, а в експорті - з 25% до 13%. Але від 1972 р. питома вага країн, що розвиваються, в імпорті й експорті Західної Європи стала помітно зростати порівняно з попередніми роками. Значення західноєвропейського регіону у зовнішній торгівлі з молодими національними державами набагато більше, ніж США і Японії. Особливо це стосується торгівлі країн Західної Європи з державами ОПЕК. Суттєвим є і той факт, що всі західноєвропейські країни є членами ГАТТ.

Найважливіші ринки збуту сировини країнами, що розвиваються (Африки та Близького Сходу), зосереджені в Західній Європі. Але в даний час інтереси останніх посилюються і відносно інших країн Азії й Латинської Америки. Це більше стосується експорту промислових товарів та імпорту сировини й продовольства. Спеціалізація західноєвропейського експорту на промислових товарах виражена чіткіше, ніж у США. Тому в їхньому експорті в країни, що розвиваються, значну роль відіграють продовольчі товари, машини і обладнання. Крім того, треба мати на увазі, що американські (а також японські) концерни більше, ніж західноєвропейські, виготовляють промислову продукцію безпосередньо в країнах, які розвиваються.

Щодо імпорту з молодих незалежних країн у Західну Європу, то він має сировинну спеціалізацію. Так, майже 90% його складають сировина й продовольство: нафта, кольорові метали, добрива, бавовна та волокно, масло й жири. Узагальнюючи характеристику позиції Західної Європи у зовнішньоекономічних зв'язках з країнами, які розвиваються, і відзначаючи деякі їхні переваги порівняно з США та Японією, слід підкреслити, що вони ще недостатньо сталі, але є підстави оцінити їх як довгострокову тенденцію. А окрім того, трансформація постсоціалістичних країн до ринкової економіки і поглиблення їхніх зв'язків з країнами західноєвропейського регіону та іншими (Близького Сходу, Африки) будуть поступово послаблювати названі переваги Західної Європи.