Зміна обмінного курсу змінить ціни усіх товарів і послуг, вироблених у Бідасії для резидентів Багатії і всіх товарів іпослуг Багатії — для покупців з Бідасії. Річ у тому, що валютний курс пов’язує усі внутрішні ціни країни і цінами інших країн. Ціну іноземного товару в національній валюті визначають як добуток ціни цього товару в іноземній валюті та валютного курсу. У нашому прикладі вироби Багатії на ринках Бідасії дорожчають. Наприклад, якщо раніше комп’ютер Багатії ціною в 1000 крон коштував жителю Бідасії 2000 марок, то тепер коштує 3000 марок. Тому експорт товарів і послуг Багатії і Бідасії скоротиться. Графічно це відображено переміщенням з точки b в точку с. І навпаки, товари і послуги Бідасії подешевшали для резидентів Багатії, оскільки міжнародна вартість крони зросла. Експорт Бідасії зростатиме, що показано переміщенням з точки а у точку с.

Отже, вільне плавання валютних курсів у відповідь на зміни пропозиції іноземної валюти чи попиту на неї автоматично коригує дефіцити і надлишки неплатіжних балансів.

Однак плаваючі валютні курси мають і певні вади. Передовсім коливання валютних курсів породжують невизначеність і ризики у міжнародній торгівлі та міжнародному інвестуванні. Наприклад, український ділер уклав контракт на купівлю певної партії німецьких товарів на суму 100000 марок. За поточним обмінним курсом, скажімо 2.7 гривні за 1 марку українській імпортер сподівається заплатити 270000грн. Проте, якщо упродовж тримісячного строку дії контракту валютним курс зросте до 3,5грн. за марку то українському імпортерові доведеться заплатити уже 350000грн., що може означати для нього відчутні збитки. Подібне міркування можна застосувати і до інвестицій. Отже, додатковий ризик, пов’язаний із несприятливими валютними курсами, може стримувати розвиток міжнародної торгівлі її на інвестування. Крім того, несприятливі динаміка валютного курсу може погіршувати умови торгівлі країни, пригнічувати розвиток експортних галузей національної економіки.

Для уникнення недоліків плаваючих валютних курсів країни за взаємною домовленістю можуть підтримувати фіксовані валютні курси в сучасній міжнародній валютній системі Але таке підтримування передбачає пряме чи опосередковане втручання державних інститути у функціонування валютних ринків оскільки попит і пропозиція валюти з перебігом часу змінюються. Наприклад, якщо в країни виник дефіциту торгівлі певною країною, вона повинна віднайти джерела для його покриття.

Найприйнятніше знаряддя підтримання фіксованого курсу і покриття дефіциту платіжного балансу — це використання офіційних резервів, тобто запасів іноземної валюти, якими володіє уряд. Ці резерви здебільшого виникають унаслідок того, що в попередньому періоді платіжний баланс був активним. Якщо дефіцити і надлишки у платіжному балансі є приблизно однаковими за різні роки, то проблем з підтриманням фіксованих валютних курсів не виникає. Якщо ж країна має значні дефіцити упродовж тривалого періоду, то підтримання стабільних курсів за рахунок резервів неможливе.

Щоб підтримувати фіксовані курси, коли виникає дефіциту платіжному балансі країни уряд може застосувати інструментарій зовнішньоторговельної політики. У цьому разі уряд різними методами стимулює експорт і стримує імпорт. Проте політика застосування мита і квот та експортних субсидій спотворює зовнішньоекономічні зв'язки країни і знижує ефективність її зовнішньої торгівлі. До того ж торговельні партнери країни можуть у відповідь також застосувати торговельні обмеження.

Ще один спосіб який уряд може використати для підтримання стабільних курдів — валютний контроль. У цьому разі уряд змушує всіх вітчизняних експортерів продавати йому зароблену ними іноземну валюту. Відтак він розподіляє цю валюту між діловими підприємствами, які потребують іноземної валюти, для імпорту зарубіжних ресурсів чи виробів. У такий спосіб уряд збалансовує імпорт країни тією кількістю іноземної валюти, яку заробили завдяки вітчизняному експортові. Однак валютний контроль має багато недоліків. Передовсім спотворюється структура зовнішньої торгівлі країни, виникають чорні ринки для нелегальних валютних операцій, хабарництво і кумівство при розподілі валюти між окремими вітчизняними імпортерами.

Нарешті, для фіксованого валютного курсу уряд може використати інструментарій фіскальної і монетарної політики. Ці види стабілізаційної політики також дають змогу усунути дефіцит іноземної валюти. Уряд застосовує стримувальні інструменти стабілізаційної політики, які уповільнюють зростання національного обсягу виробництва, щоб зменшити імпорт; оскільки останній змінюється пропорційно до національного доходу країни. Водночас стримувальна стабілізаційна політика уповільнює зростання цін, тому резиденти переорієнтовують свій попит із імпортних на вітчизняні вироби, що обмежує попит на іноземну валюту. Крім того, стригальна макроскопічна політика підвищує процентні ставки, що зменшує відплив фінансових коштів з країни для міжнародного інвестування. З іншого боку, високі процентні ставки стимулюють фінансові інвестиції в економіку країни, що збільшує надходження іноземної валюти. Все це усуватиме дефіцит платіжного балансу. Проте цей спосіб підтримання фіксованих валютних курсів навряд чи можна вважати привабливим: платою за стабільність курсів є зниження національного обсягу виробництва і рівня зайнятості. Отже, підтримання фіксованих курсів є нині нелегким завданням для будь-якої країни.

Плаваючий валютний курс в свою чергу можна поділити на: 1) Вільно плаваючий - це курс, який формується на валютних ринках під впливом попиту та пропозиції при помірних інтервенціях центрального банку Тобто, теоретично такий режим валютного курсу можливий, але на практиці в довгостроковому плані використовується рідко Як правило центральні банки хоч і рідко, але проводять Інтервенції. Такий курс використовують в основном) економічно розвинені країни та деякі країни, що розвиваються. До них відносяться Сполучені штати Америки. Японія. Великобританія. Норвегія. Канада. Індія. Гана та інші (всього 59 країн).

Режим вільного плавання валют найбільш поширений серед країн з розвиненою