віднести Автономну Республіку Крим, Дніпропетровську, Донецьку, Запорізьку, Київську, Луганську, Львівську, Миколаївську, Одеську, Полтавську, Сумську, Харківську області, міста Київ і Севастополь; до другої - Вінницьку, Івано-Франківську, Рівненську, Херсонську, Хмельницьку, Черкаську, Чернівецьку, Чернігівську області; до третьої - Волинську, Житомирську, Закарпатську, Кіровоградську, Тернопільську області.
Диференціація регіонів України обумовлена їх різним рівнем економічного розвитку, передусім у промисловому плані. Більшість першої групи - менш дотаційних областей -- складають адміністративно-територіальні одиниці Сходу України. На Східний економічний макрорайон припадає 65 % виробництва промислової та 33 % сільськогосподарської продукції, 51,8 % експорту України. На противагу йому стоїть розвиток Західного економічного макрорайону, питома вага якого в товарній продукції промисловості України набагато нижча від зазначених вище показників і складає близько 37 %, сільського господарства, навпаки, вища - 52 % [5].
Перевищення частки промислової продукції над сільськогогосподарським товарним обсягом дає підстави говорити, що східні області України мають більш широку податкову базу, ніж західні, відповідно величина податкових і неподаткових надходжень буде більше саме у цих областей, і тільки вони спроможні найбільш повно надати товари суспільного вжитку мешканцям, які проживають на їх території.
В Україні продовжує застосовуватися порядок надання дотацій і субвенцій шляхом переливу коштів від “заможних” східних областей до “бідних” областей через Державний бюджет, який при цьому безпосередньо бере участь. Такий порядок не обумовлюється технічними деталями у нормативній базі нашої країни і проводиться безсистемним способом. На нашу думку, більш доцільним було б застосування такої схеми надання трансфертів, яка б передбачала створення фонду фінансової підтримки адміністративно-територіальних утворень (див. рис. 2).
Запровадження наведеного механізму трансфертування у бюджетній системі України передбачає використання формули, яка б враховувала фіскальні можливості і частково бюджетні потреби територіальних громад та їх об'єднань:
Ті = (Пср - Пі) + ((Ві - Вср) / Вср) * Пср * Сті,
де Ті - величина трасферту, який має одержати чи сплатити і-та область;
Пср - середня по областях податкоспроможність;
Пі - податкоспроможність і-тої області;
Ві - видатки і-тої області, необхідні для задоволення потреб населення, що проживає на її території, у суспільних товарах і послугах;
Вср - середні видатки в усіх областях;
Сті - середня ставка, за якою оподатковується дохідна база і-тої області.
Податкоспроможність є ключовою у фінансовому плані категорією, кількісні виміри якої відображають можливості регіону щодо виділення в бюджет країни грошових ресурсів після задоволення потреб власних відтворювальних процесів. Оскільки для економічного зростання регіону і країни в цілому необхідно не просте, а розширене відтворення для нарощування національного багатства та всіх процесів життєдіяльності суспільства, формалізовано податкоспроможність можна відобразити таким чином:
П = ВВП - Пв,
де П - податкоспроможність області;
ВВП - валовий внутрішній продукт області;
Пв - потреби на відтворювальні процеси в області.
Під середньою по областях податкоспроможністю треба розуміти обсяг доходів в межах України, що може бути об'єктом оподаткування закріпленими за громадами податками і припадає на одиницю адміністративно- територіального утворення (одну область). Ті громади, що мають доходи, нижчі рівня середньої податкоспроможності, потребуватимуть фінансової допомоги для надання послуг на відповідному рівні. Інша група громад матиме надлишок власних фінансових ресурсів для цих потреб і повинна їхню частину передати державі (критерії віднесення регіонів до групи “бідних” і “багатих”, а також місцевих бюджетів до категорій “донорів”, “реципієнтів” і “нейтралістів” подано у рис. 2).
Пропонована схема передбачає створення фондів фінансової підтримки як на рівні центральної влади, так і на регіональному рівні.
Фонд фінансової підтримки адміністративно-територіальних утворень на державному рівні повинен шомісячно нараховуватися від фактичних надходжень в Державний бюджет ПДВ і податку на прибуток підприємств, а також коштів, що отримують “багаті” регіони від прибуткового податку з громадян, за нормативом, встановленим Законом про Державний бюджет України. Формування ж регіональних фондів фінансової взаємодопомоги забезпечуватиметься перерахуванням грошових ресурсів від місцевих бюджетів “донорів” відповідно по податку на прибуток підприємств чи прибутковому податку з громадян (див. рис. 2) за нормативом, закріпленим окремим законом. Право на допомогу із цих фондів слід надавати тим регіонам, які мають податкоспроможність на рівні менше 5 % від середньої податкоспроможності в межах “багатих” областей та 8 % -- на території “бідних” областей. Внески до фондів мають здійснювати громади із податкоспроможністю, що перевищує 2 % від середньої податкоспроможності по регіонах країни в “багатих” областях та 10 % -- в ”бідних”.
Розглянувши особливості механізму міжбюджетних відносин в Україні, доцільно було б перейти до аналізу ролі цього механізму в процесі стимулювання економічного зростання в країні. Для пояснення механізму економічного зростання існують різні моделі, серед яких найбільш поширеними є моделі мультиплікатора. Узагальнюючим показником динаміки економічного зростання вважається збільшення валового внутрішнього продукту (ВВП). Як потужний інструмент забезпечення поступового росту ВВП представники кейнсіанства вважають бюджетну політику.
Рис. 2. Надання трансфертів між ланками бюджетної системи, яку можна було б запровадити в Україні
У рівнянні ВВП бюджетні видатки G виступають як метод, за посередництвом якого державні органи влади намагаються досягнути стабільності у зростанні ВВП:
ВВП = C + I + G + Nx,
де C - витрати споживачів;
I - інвестиційні витрати;
G - державні витрати;
Nx - чистий експорт, який визначається як різниця між експортом та імпортом країни.
Ступінь впливу державних видатків на зростання ВВП можна оцінити за допомогою бюджетного мультиплікатора на ВВП:
mG = DВВП / DG = 1 / (1 - MPC),
де MPC - гранична схильність до споживання, що є реакцією витрат споживачів на зміну величини ВВП.
Представимо формулу бюджетного мультиплікатора у такому вигляді:
mG = DВВП