Проте при цьому вплив на економічне зростання буде спостерігатися залежно від стабільності цього процесу і напрямів витрачання державних ресурсів. Важливе значення при цьому мають державні інвестиції, які на відміну від інших витрат уряду і місцевих органів влади безпосередньо впливають на економічне зростання. В Україні частка інвестицій у витратах зведеного бюджету залишається вкрай низькою, навіть скорочується. Якщо у 1992 році вона складала 12,6 %, у 1995 році -- 8,5 %, то в 1998 році -- лише 4,8 %. При цьому в 1992 р. у Державному бюджеті на капіталовкладення передбачалось 82,6% від інвестиційних витрат зведеного бюджету України, місцеві бюджети спрямовували на ці цілі 17,4 % обсягу інвестування держави. Досить стабільним залишався розподіл централізованих державних вкладень між бюджетами і у 1995 році: Державний бюджет - 84,3 %, місцеві бюджети - 15,7 %. Проте в 1998 р. спостерігається зміщення розподілу державних інвестицій в бік збільшення частки місцевих бюджетів - 33,8 % і зменшення -- Державного бюджету - 66,2 %.

Ці показники не дають повного уявлення про інвестиційну діяльність центральних і місцевих органів влади. Найповнішим показником є частка державних інвестицій у ВВП. Сукупні інвестиційні витрати Державного і місцевих бюджетів склали у 1998 році лише 1,42 % ВВП, з яких 0,48 % належить місцевим бюджетам і 0,94 % -- Державному бюджету. Отже, інвестиційна діяльність центральних і місцевих органів влади України поки що не стала впливовим і стимулюючим фактором економічного зростання. Більше того, загальний обсяг інвестицій як уряду, так і місцевих владних структур постійно зменшується. Скорочується частка інвестицій у ВВП, що вказує на наростання в Україні тенденцій проїдання національного багатства.

Повернемося до рис. 3. Уявімо собі більш реальну ситуацію, коли при зростанні обсягу Державного чи місцевих бюджетів підвищиться в структурі сукупних витрат частка державних закупок. У цьому випадку спостерігатиметься поступове переміщення прямої ЕG1 у положення EG2 з одночасним зростанням ВВП на суму YG2 - YG1. Зростання державних витрат є потужним важелем стимулювання економічного зростання.

Оскільки наша країна перебуває в стані економічного спаду, і її виробництво не досягає свого довготривалого потенційного рівня, то уряд може прийняти рішення про необхідність подолання кризи за рахунок стимулювання сукупного попиту. Припустимо, що економіка перебуває в стані падіння у точці А (див. рис. 4), яка розміщується з лівого боку від кривої сукупної пропозиції у довготривалій перспективі АSlp.

Ціна, Р АSlp

АS1

С

Р2 АS2

Р1 А

Р3 В

АD2

АD1

0 Y1 Y2 ВВП, Y

Рис. 4. Стимулювання економічного зростання за допомогою бюджетної політики

Зростання видатків Державного і місцевих бюджетів пересуне криву АD1 вправо на рівень АD2. Сукупний попит збалансується з сукупною пропозицією в точці С. У цій точці сукупна пропозиція рівна природному рівню виробництва Y2, але загальний рівень цін зріс з Р1 до Р2. Тим самим за допомогою державного стимулювання економічного зростання досягається рівновага, але за рахунок спалаху інфляції.

В той же час замість стимулювання економічного зростання за рахунок видатків Державного і місцевих бюджетів у державних органів влади є альтернатива: пустити макроекономічне коректування на самоплив. Те, що вихідна точка А міститься на рівні Y1, що нижче природного рівня ВВП, означає відсутність попиту на товари, загальний економічний спад. У цій ситуації під впливом ринкових сил рано чи пізно загальний рівень цін почне поступово падати з Р1 до Р3, і в міру його падіння крива АS1 короткострокової пропозиції буде рухатися донизу на рівень АS2. В цьому випадку довгострокова рівновага виникне в точці В за більш низького, ніж початковий, загального рівня цін Р3. Слід зазначити, що у відкритій економіці падіння загального рівня цін збільшує сукупний попит не тільки тому, що товари на внутрішньому ринку стають більш доступними для місцевих споживачів, але й тому, що змінюється пропорція між внутрішніми і світовими цінами, в результаті чого росте експортний попит і покращується платіжний баланс.

В результаті перед державною владою країни, яка перебуває в ситуації економічного спаду, стоїть складний вибір: чи дати імпульс економіці за рахунок росту державних видатків, розуміючи, що це призведе до інфляції, чи дозволити їй пройти цикл автоматичної адаптації, який рано чи пізно все одно виведе на рівень макроекономічної рівноваги? Відповідь на це запитання не стосується економіки, а полягає в політичній можливості здійснення жорстких заходів економічного коректування. Якщо соціальна і політична ситуація перебуває біля небезпечної межі, якщо уряд користується довірою та підтримкою населення, жорсткі коригувальні заходи можливі. Якщо уряд слабкий, політичного консенсусу в суспільстві немає, то скоріше за все вибір буде зроблений на користь поступового автоматичного коректування за допомогою ринкових сил.

Таким чином, загальний висновок нашого дослідження такий: проблему міжбюджетних відносин слід розглядати з точки зору окремого фінансового механізму, що має власні принципи, інструменти, методи, правові нормативні акти, що регулюють його діяльність. Це забезпечить систематизоване бачення внутрішніх проблем бюджетної системи, що виникатимуть при її побудові, і надасть необхідні рекомендації щодо їх вирішення. В свою чергу, впорядкування процесу міжбюджетного регулювання сприятиме досягненню стану макроекономічної стабілізації і поступовому переходу національної економіки у фазу економічного зростання.

Література

Кравченко В. І. Місцеві фінанси Украни: Навч. посіб. - К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. - С. 249 - 254.

Демченков В. С. Регулирование местных бюджетов: распределение доходов между бюджетами. - М.: Финансы, 1975. - С. 19-21, 28.

Бюджетний і податковий