Ліцензування - це обмеження у вигляді одержання права чи дозволу від уповноважених державних органів на ввіз (вивіз) певного об'єму товарів.

На Україні використовуються такі види ліцензій [10,c.78]:

- генеральна - відкритий дозвіл на експортні (імпортні) операції по окремому товару чи окремій країні на протязі періоду дії режиму ліцензування по даному товару;

- разова (індивідуальна) - одноразовий дозвіл, який має іменний характер і видається для здійснення кожної окремої операції конкретним суб'єктом ЗЕД на період, необхідний для її здійснення;

- відкрита (індивідуальна) - дозвіл на експорт (імпорт) товару на протязі конкретного періоду з визначенням його загального об'єму.

Ліцензії на експортно-імпортні операції видаються на основі заявок суб'єктів ЗЕД згідно з формою, затвердженою в даний час Міністерством економіки України.

Рішення про встановлення режиму ліцензування і квотування зовнішньоекономічних операцій приймається Кабінетом Міністрів України з визначенням списку конкретних товарів, які підлягають під режим ліцензування і квотування, а також періоду дії цього режиму. Реалізація квот і ліцензій на окремі товари здійснюється Міністерством економіки України.

3. "Добровільні" обмеження експорту. Їх відносять в особливу групу кількісних обмежень. Вони являють собою неофіційну домовленість між експортером та імпортером про обмеження ввозу певних товарів на ринок імпортера. Ще в кінці 50-х рр. США почали нав'язувати азіатським країнам угоду про добровільне обмеження в односторонньому порядку в США текстилю, а пізніше - стального прокату і ряду інших товарів. З 1969 р. система "добровільних" квот почала діяти на світовому ринку чорних металів, охопивши майже 2/3 світового ринку цих товарів. І таких прикладів можна навести багато. В даний час в світі країнами досягнуто більше 100 угод про "добровільне" обмеження експорту і про встановлення мінімальних імпортних цін.

Ці угоди в першу чергу торкаються торгівлі текстильної, швейної, взуттєвої промисловості, чорної металургії, молочними продуктами, побутовою електронікою, легковими автомобілями, металооброблюваними станками та ін.

4. Антидемпінгові заходи - специфічні заходи нетарифного регулювання являють собою судові та адміністративні тяжби, претензії, які пред'являють національні підприємці іноземним постачальникам, звинувачуючи їх у продажу товарів по занижених цінах, що може нанести шкоду місцевим виробникам.

Антидемпінгові заходи часто використовуються країною-імпортером для здійснення тиску на експортерів з метою захисту свого ринку. Демпінгові санкції можуть бути різними: чи демпінговий товар обкладається антидемпінговим митом, чи експортеру знижується квота доставки товару.

5.Технічні бар'єри. Це перешкоди для імпорту іноземних товарів, що виникають в зв'язку з їх невідповідністю до національних стандартів систем виміру та інспекції якості, вимог техніки безпеки, санітарно-ветеринарних норм, правил упаковки, маркерування та інших вимог. Перевірка відповідності ввезеного в країну товару всім цим вимогам обумовлюється об'єктивними вимогами виробництва і споживання продукції. В той же час вони можуть виконувати протекціоністську роль [32,c.110].

6. Заходи, пов'язані з виконанням митних формальностей. До них відносяться [30,c.90]:

- прикордонний податок, який накладається на товари за факт перетину кордону;

- платежі, пов'язані з оформленням документів на митниці, митним оглядом товарів, перевіркою їх якості;

- інші платежі (портові, статистичні, фітосанітарні і т.д.). Наприклад, в Україні за митне оформлення товарів в залежності від митної вартості при перевищенні 1000 дол. США береться митний збір в розмірі 0,2% від митної вартості.

7. Імпортний депозит. Це попередня застава, яку імпортер повинен внести в свій банк перед закупівлею іноземного товару. Розмір застави залежить від вартості угоди. Імпортер не одержує по депозиту проценти, і через кілька місяців сума застави повертається. Протекціоністське значення імпортних депозитів полягає в тому, що вони збільшують витрати імпортера під час даної операції і підвищують ціну імпортного товару.

Нетарифні обмеження здійснюються адміністративними, фінансовими, кредитними й іншими мірами. Усього їх нараховується більш 800.

Нетарифні обмеження прийнято класифікувати на такі групи [40,с.67]:

Обмеження, пов'язані з державним втручанням у торгівлю.

Митні й адміністративні імпортні формальності, включаючи методи оцінки митної вартості товарів, класифікацію тарифів і т.д.

Стандарти, включаючи вимоги до упаковування і маркірування товарів.

Специфічні торгові бар'єри.

Імпортні збори (імпортні депозити, кредитні обмеження і т.п.).

За останні роки нетарифні обмеження одержали широке поширення у світовій практиці, саме вони, а не тарифи створюють головну погрозу існуючій світовій торговій системі, що склалася за десятиліття, які пройшли після закінчення другі світовий війни. По наявних оцінках, число нетарифних бар'єрів збільшується в чотири рази кожні 15 років і зараз більш половини світової торгівлі є об'єктом нетарифних обмежень у тієї або іншій формі.

Широке поширення нетарифних перешкод на шляху розвитку міжнародної торгівлі пояснюється низкою причин.

По-перше, більшість нетарифних обмежень не регулюються міжнародними угодами і, отже, їхнє введення є прерогативою урядів окремих країн. Тому уряди можуть вільно маніпулювати різноманітними видами нетарифних обмежень торгівлі, що практично неможливо у відношенні тарифів, що регулюються СОТ.

По-друге, нетарифні бар'єри звичайно не призводять до негайного підвищення ціни товару, а отже, не лягають додатковим податковим тягарем на споживача. Введення ж тарифу припускає збільшення ціни товару на суму мита. Тому населення спокійно сприймає звістку про введення нетарифних обмежень, а уряд в цьому плані має широкі можливості.

Імпортна квота, або контингент, є одним із найбільше поширених видів нетарифних обмежень міжнародної торгівлі. Відзначимо, що поряд з імпортними квотами існують квота на експорт товарів. Проте експортні квоти заборонені міжнародними угодами й у рамках даної роботи розглядатися не будуть. Квотування здійснюється урядовими органами на основі видачі ліцензій. Ліцензія є документом, що дозволяє ввіз у країну визначеної кількості товару в рамках виділеної квоти. Одночасно держава забороняє неліцензований імпорт [33,c.45].

Найефективнішим способом розподілу